Нестор веде нас київськими вулицями. Мимоволі вдивляємося в сучасні та
давні споруди. Нерозривний зв'язок часів. Чим ближче до княжого міста, тим
більше відчувається гомін віків. І ось ми на Старокиївській горі.
Неповторний подих історії. Одразу згадуються вірші Олександра Олеся:
Де стоїть тепер наш Київ,
Там була
сама гора.
Жив там
перший Кий з Хоривом,
Щек та
Либідь - їх сестра.
Над
самим Дніпром на горах,
Огороджений
з боків
Ровом,
мурами, валами,
Київ
виріс і розцвів.
З "гори" оглядаємо стародавній Поділ. З давніх часів "по
долу Дніпра" селилися і господарювали наші пращури. Невипадково в цих
місцях була знайдена археологами Кирилівська стоянка - археологічна
пам'ятка, де жили первісні люди. Цікаві колекції знахідок склали
розмальовані кістки мамонта та інших тварин, скребла, кам'яні ножі, різці.
За перших князів Поділ перетворився на місто майстрів: тут працювали
вправні ремісники, ковалі, зброярі, ювеліри, гончарі, кожум'яки. Затишні
береги річки Почайни, що протікала паралельно Дніпру, перетворились на
зручну гавань для багатьох купців та мандрівників: греків, арабів,
венеціанців, хозар, німців, поляків. Тут розташувалися їх торгові двори.
Але виріс і розцвів Київ справді "на горі" за доби князя
Володимира Святославича. Це був видатний політичний та державний діяч
Київської Русі. В народі його називали Володимир Великий або Володимир
"Красне Сонечко". Водночас давньоруський князь захищав Русь від
навали хижих кочівників-печенігів. За його князювання було збудовано
оборонні системи вздовж течій річок Десни, Остра, Трубежу, Сули та Стугни.
Крім фортець, були зведені гігантські земляні вали, які простягнулися на 2000
км уздовж кордонів Київської держави. У народі їх називали "змійовими
валами". Загальна довжина цих валів навколо Києва - більше ніж 200 км.
Про боротьбу князя Володимира з печенігами існує давня легенда. її записав
український вчений М. Возняк.
Одного разу до київських кордонів підійшло печенізьке військо. Князь зібрав
велику дружину і рушив назустріч кочівникам. І став Володимир на одному
боці річки, а печеніги - на іншому. Але битись не починали. І от прийшов до
річки печенізький хан і почав кричати: "Ей, ви, руси! Сіно! Солома!
Виставляйте проти нашого богатиря свого вояка. Нехай борються. Якщо ваш
переможе мого, то не воюватимете три роки й розійдемося в різні боки, а
якщо наш вояк повалить вашого, то воюватимемо три роки". Зажурився князь
Володимир. Адже дуже кремезний і сильний був печеніг. У цей час підійшов до
князя старий дружинник і сказав: "Чотири сини мої в поході, княже, а
молодший залишився вдома. Від дитинства ніхто не повалив його: коли я один
раз дорікав йому, а він м'яв шкіру, то він так розгнівався на мене, що
передер шкіру руками". Послав князь за юнаком, і привели до нього
хлопця середнього на зріст, зовсім не кремезного. І сказав він Володимиру:
"Випробуй мене, княже". І дозволив йому князь битися з печенігом.
Побачив київського вояка величезний печеніг і почав хизуватися перед ним:
"Прощавай, твоя смерть прийшла". І зчепилися вони міцно. Підняв
юнак печеніга над головою, вдарив об землю і вбив. Зраділа княжа дружина і
кинулась бити печенігів. Гнали кияни ворогів, аж поки зовсім не вигнали з
Руської землі. А Володимир на радощах на тому місці заклав на честь юнака
град і назвав його Переяслав, бо мужній вояк перейняв велику славу.
У кінці 10 ст. князь Володимир почав будувати Київську фортецю та
розбудовувати свою столицю. Високі стіни та земляні вали оточили місто. В
стародавній Київський град можна було потрапити тільки крізь міські брами.
З Подолу йшла дорога до Подільських воріт, із району сучасної
Володимирської гірки вели до міста Михайлівські ворота. А головні парадні
ворота Києва називались Софійськими. На Старокиївській горі виникла княжа
резиденція.
У 988 р. після запровадження Володимиром християнства на Русі над містом
постав храм Богородиці, який ще називали Десятинною церквою.
Багато що змінилося за часів Володимира. Князь скасував на Русі смертну
кару, замінивши покарання великим грошовим штрафом. На княжому дворі завжди
можна було одержати одяг та харчування. А якщо людина хворіла і не могла
прийти, напої та харчі, за наказом князя, їй привозили додому. Разом із
християнством прийшла на київську землю і освіта. Володимир почав брати у
навчання дітей київської знаті і давати їм "книжну науку". Але в
ті часи до школи ставились з підозрою, освіченість вважалась майже
чародійством. Тому матері тих дітей, які йшли в навчання, часто плакали за
ними, як за померлими. Князю нерідко доводилось силою примушувати віддавати
дітей до школи.
За часів князя Володимира Київ значно виріс у своїх кордонах. У кінці 10
ст. він значно вийшов за межі городка Кия (2 га). Територія столиці
Київської Русі становила 10 га.
Володимир перший із київських князів став карбувати власні монети. На
монетах по колу було написано: "Володимир на столі, а се його
срібло". На деяких із них був зображений герб київської держави -
тризуб. Тризуб був і знаком князя. Тому невипадково сьогодні тризуб
київського князя Володимира є державним гербом нашої країни.
Неможливо уявити собі наше сучасне місто без пам'ятника Володимиру. Його
могутня постать височіє над Дніпром. Князь благословляє і охороняє своє
улюблене місто, мир і спокій його жителів.
1. Як змінився давній Київ після прийняття християнства?
2. Як ти розумієш слова літописця про те, що Київська
Русь за часів Володимира була "знана і чувана в усіх кінцях
землі"?
Підготуй оповідь про князя Володимира.
Мандрівка по загадковому і неіснуючому місті
У загадкову уявну подорож ми вирушаємо по місту Володимира - великого
князя, який правив Києвом у другій половині 10 сторіччя. Саме він, як ти
пам'ятаєш, прийняв християнство на Русі. У розповіді про прийняття
християнства є цікаві рядки, з яких дізнаємося, що русичі добре розумілися
у мистецтві і вміли його цінувати. "І прийшли ми до німців, -
доповідали князю Володимиру Святославовичу його посли, - і бачили їх
службу, а краси не бачили ніякої. А як прийшли до греків (у Візантію), і
повели настуди, де вони служать богу своєму, то не знали ми, де
знаходимося, чи на небі, чи на землі. Ніде на землі немає такого вигляду чи
такої краси", - свідчить стародавній Іпатіївський літопис.
Прийнявши християнство, саме візантійський його варіант, русичі запозичили
зразок православного храму та релігійного обрядового дійства. На
будівництво перших кам'яних храмів запросив Володимир майстрів із Візантії.
Десятинна церква правила за родову усипальницю київських князів та членів
їхніх родин. Тут покоївся прах Володимира Великого, його дружини Анни,
великої княгині Ольги та інших. Церква мала величний святковий вигляд. Доля
церкви трагічна, б грудня 1240 року татари прорвали оборону киян біля
Лядських воріт і увірвалися в дітинець, укріплену частину в центрі міста.
Кияни нашвидку пристосували для оборони Десятинну церкву, де і стояли
насмерть аж до того часу, коли татари підвезли камнеметні пристрої -
"пороки" - і стали бити ними по стінах споруди. За літописом
склепіння церкви завалилося від великої кількості народу (дехто забрався
навіть на храм зверху). Під руїнами загинули тоді останні захисники Києва.
Згодом рештки церкви кілька разів розкопували і досліджували, проте
архітектура цього храму багато в чому лишається загадкою. Залишки храму,
викладені червоним камінням, можна побачити на території Історичного музею.
Перша відома мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці знаходилася у
центрі княжого двору міста Володимира. Літопис повідомляє: "Потім же,
коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну
церкву святої Богородиці, і, пославши (послів), привів майстрів із греків,
(і) почав зводити... Він дав сюди все, що взяв у Корсуні, - ікони, і
начиння церковне, і хрести". Будівництво церкви тривало з 989 до 996
року. Вона вражала своєю красою, її було оздоблено фресками, мозаїками,
великою кількістю мармурових прикрас та на-півдорогоцінного каміння... В народі
її ласкаво називали "церквою марму-ряною". Довкола спорудили
муровані будинки, а на майдані перед фасадом встановили вивезені з Корсуня
статуї та квадригу (четвірку) бронзових коней. На утримання церкви князь
Володимир призначив десяту частину (десятину) своїх прибутків, від чого
вона здобула назву Десятинної.
Поряд із Десятинною церквою розміщувався великий ансамбль
кам'яних князівських палаців. Цікаво, що билинний епос і літопис часто
згадують про торжества та бенкети в палацах Володимира. Серед споруд
князівського двору часто згадують
"гридниці" - великі зали, де збиралася князівська дружина.
Київські гридниці своїми розмірами та багатством оформлення вражали
сучасників. Арабський письменник 10 сторіччя Ібн-Фадлан розповідає про
тронний зал руського князя, де разом з ним перебувало 400 воїнів. Про
парадну залу князя Ярослава Володимировича розповідається в одній із
скандинавських саг. Знамениті бенкети Володимира були
своєрідним залученням воїнів у дружину, що було дуже важливо в часи, коли
військова оборона Київської Русі була однією з найважливіших проблем часу.
Ні князівські палаци, ні святкові гридниці не збереглися. Територія
Київського дітинця або Кремля за часів Володимира становила 10 гектарів.
Його могутні укріплення охороняли княжі палаци та церковні споруди, всі
вони поховані часом, але залишилися в спогадах літописців та нашій пам'яті.
1. Як ти вважаєш, з якою метою ми вирушили в подорож
по неіснуючому місту?
2. Яке прізвисько і чому дістав у народі князь Володимир?
У вихідні дні здійсни прогулянку з батьками та друзями по місту
Володимира. Подивись на залишки Десятинної церкви, постій під
величезною віковою липою, розкажи близьким усе, що ти знаєш про те, як жили
наші предки.
Бєлкіна
Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л.,
Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І.,
Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано
читачами з інтернет-сайту
3.
Брама вічності
Битва Ярослава Мудроо з печенігами.
Далі прямуємо за Нестором крізь Со фінські ворота на поле
"вне града". На цьому місці 1036 р. князь Ярослав у жорстокій
битві переміг кочівників-печенігів. Відомий літописець розповідає нам про
цю подію:
"І було печенігів безліч. Ярослав же виступив із города, зготував
дружину до битви. І поставив варягів посередині, а з
правого краю киян, а на лівому крилі новгородців...
І стали перед городом, а печеніги почали наступати. І зійшлися на місці, де
нині собор Святої Софії - митрополія Руська. А тоді було там поле за
городом. І побігли печеніги врізнобіч і не знали, куди біжать. І одні
втікачі утопилися у Ситомлі, інші ж- у інших ріках".
На честь перемоги князь Ярослав Мудрий наказав побудувати храм Святої
Софії, який за своєю величчю та багатством мав вести суперництво з церквами
Царгороду - Константинополя. За наказом князя храми святої Софії постали
також у Новгороді та Полоцьку.
Бібліотека святої Софи.
"Восьмим дивом світу" називали на Русі книги. їх
любили і високо цінували.
У стінах Софійського собору працювала перша на Русі бібліотека. Нестор з
великою шаною і гордістю сповіщає нам, що "Ярослав любив книги, читав
їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони
з грецького на слов'янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними
повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості... "А ще,
- наставляє нас Нестор, - книги та книжкова мудрість - це ріки, що напоюють
всесвіт, це джерела мудрості". Бібліотека Святої Софії була не тільки
книгосховищем, а й майстернею, де писалися книжки. Поряд з церковною
літературою тут зберігалися праці з історії, філософії, географії,
астрономії, складалися перші літописні зводи. При Софійському соборі
працювала школа, де навчалися діти київської знаті.
У першій половині 13 ст. бібліотека Ярослава Мудрого загадково зникла. Одні
кажуть, що вона загинула під час пожежі, інші - що її було знищено
монголо-татарською навалою. Але вчені продовжують її шукати.
Золоті ворота.
Ярослав Мудрий доклав чимало зусиль та коштів, щоб
розбудувати свою столицю. Вали, які оточили місто, простягнулися на 3,5 км,
мали висоту до 14 м, а товщину - близько 25 м. Під валами викопували
глибокі рови. На валах стояла міцна дерев'яна стіна з дубових колод. Коли
місту загрожувала небезпека, кияни піднімались на вали, пускали у ворога
стріли, кидали важке каміння та поливали киплячою смолою. Територія міста
досягла більше ніж 70 гектарів. До Києва з різних боків вели нові брами:
Львівські ворота, Лядські ворота, а парадні ворота, що розмістилися з
півдня, називались Золотими. Через Золоті ворота у давнину йшла головна
вулиця в центр міста. Існує чимало легенд та переказів, чому ворота носять
таку назву. Одні кажуть, що головний в'їзд у місто був названий, як у
Царгороді, з яким Київ вів постійне суперництво, інші, що при в'їзді в
місто, обов'язково треба було заплатити мито - кілька золотих монет.
Вважають, що дерев'яні ворота, щоб уникнути пошкоджень, були захищені
листами міді. Кожен, хто прибував до Києва, в сонячний день бачив яскравий
блиск Золотих воріт. Ворота були могутньою оборонною спорудою.
Проїжджа частина, яка прорізувала вал, досягала 12 м у висоту та 6,5 м у
ширину. Над воротами була побудована надбрамна церква Благовіщення з
позолоченим куполом. Може, саме тому ворота одержали свою історичну назву.
Невеличка церква часто
виконувала функцію сторожової вежі, з якої київські дружинники вдивлялися в
степ: чи не йде орда кочівників? Багато разів степовики підбиралися до
міста з боку Золотих воріт, але жодного разу не змогли взяти їх штурмом.
Відома дослідниця київської давнини З.Шамурина залишила для нас чудовий
переказ про Золоті ворота.
"Одного разу прийшло до Києва величезне військо кочівників-татар.Ав
Києві був лицар-бо-гатир Михайлик. Піднявся він на башту, натягнув
величезного лука і пустив стрілу. Та стріла влучила татарину в казан.
Подивився татарин на стрілу і каже: "Тут є могутній богатир! Видайте
нам його, кияни. Тоді відступлю". Почали кияни радитись і вирішили
видати Михайлика. Сів тоді лицар на коня і сказав: "Ех, кияни, кияни!
Нерозумна ваша рада. Коли б ви Михайлика не видали, доки світить сонце, не
здолали б вороги Києва". І підняв він на спис ворота і поїхав крізь
орду татарську в місто Царгород. А як відкрилися ворота, то кинулись вороги
на місто і пішли страшним потопом". (За давньоруською легендою).
Місто Ярослава.
За часів Ярослава Мудрого Поділ перетворився на велику
торговельно-ремісничу частину міста.
На весь світ славились виготовлені київськими майстрами важкі мечі, бойові
сокири, луки, гостроверхі шоломи та кольчуги. Високого рівня досягли
майстри, які працювали із золотом, сріблом, міддю. Іноземні гості купували
на Подолі дорогий посуд та ювелірні прикраси - медальйони, браслети, колти.
Виросло подільське торжище. З півночі привозили сюди хутра соболів та
куниць, лисячі та ведмежі шкури; з Наддніпрянщини - пшеницю, ячмінь, просо,
мед; купці із півдня - сіль та в'ялену рибу. Араби пропонували вишукані
тканини та екзотичні продукти: корицю, перець, лавровий лист.
Столиця Давньої Русі була одним із найбільших міст Європи. Населення Києва
складало 50 тис. осіб, Новгорода - ЗО тис, Володимира Великого - 20 тис;
європейських міст: Страсбурга -20 тис, Лондона - 35 тис, Парижа - 100 тис.
А ще князь Ярослав Мудрий відомий нам як законодавець, за доби якого було
створено перший на Русі звід законів - "Руська правда". Багато
великих і добрих справ зробив для Києва і держави князь Ярослав. І коли
закінчувалося його земне життя, наказував він своїм нащадкам: "А ви,
сини мої, живіть між собою в любові, бо всі ви брати від одного батька і
одної матері. І якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами, і
підгорне під вас ворогів ваших, будете мирно жити".
Ярослав був сміливим полководцем, добрим політиком та дипломатом. Дочки
київського князя виходили заміж за європейських монархів: Анастасія -за
угорського короля Андрія, Єлизавета - за короля Норвегії Гаральда, Анна -
за французького короля Генріха І. Ярославові сини також одружилися з
дочками європейських володарів: Святослав - з дочкою німецького князя,
Ізяслав - з польською княжною. Дружиною Всеволода стала візантійська
царівна Марія з роду Мономахів.
І
1. Як Ярославу Мудрому вдалося
перемогти печенігів?
2. Чому Київського князя Ярослава
називали "Мудрим"?
ІІ
1. Поясни, чому головний в'їзд у давній Київ має назву
"Золоті ворота".
2. Зроби висновки, прочитавши легенду про лицаря
Михайлика.
3. Доведи, що Київ у 11 ст. був одним із найбільших міст
Східної та Західної Європи.
4. Удома підготуй розповідь: "Один день у місті
Ярослава Мудрого".
Із варягів у греки.
З давнього По долу, з Почайни київські торгові люди та
мореплавці починали свій шлях "із варягів у греки". Він з'єднував
Чорне та Балтійське моря системою річкових шляхів та волоків. Збираючись у
далеку подорож, кияни лагодили кораблі, запасалися харчами та зброєю.
Попереду був невідомий і повний небезпеки шлях. Тому в дорогу збиралися
тільки сильні й відважні люди. Адже часто доводилося терпіти спеку і холод,
перетягувати кораблі по берегу волоком, відбивати напади ворогів. Тому
відважні купці та мореплавці були завжди шанованими у давньому Києві.
Уяви, що ти зібрався у подорож разом з київськими купцями. Пройди від Києва
до Балтійського моря, а потім - до Чорного. Підготуй розповідь про свою
мандрівку.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
4.
Перлина світового мистецтва.
Софія Київська.
За стінами града Киє-ва, перед Софійськими (Батиєвими)
воротами в 1036 році від Різдва Христового відбулася жорстока битва війська
Ярослава Мудрого з печенігами. "І була січа зла і ледве переміг до
вечора Ярослав", - розповідає Іпа-тіївський літопис. На честь перемоги
над ворогом Ярослав Мудрий побудував на полі битви храм
Божий і присвятив його премудрості Божій - Софії.
І запросив князь найкращих майстрів-греків із Візантії, і побудували вони
"церкву дивну і славну всім окружним странам", -казав
давньоруський письменник Іларіон.
З тих часів тут відбудувалися урочисті церемонії, "посаження"
князя на київський престол, зустрічі іноземних посланців, укладали угоди
про мир між князями. Тут містилася перша на Русі бібліотека, зібрана
Ярославом Мудрим, існувала майстерня художників-мініатюристів та
переписувачів книг. Біля стін собору збиралося київське віче.Давній храм
був і великокнязівською усипальницею (тут стояли кам'яні саркофаги Ярослава
Мудрого, Володимира Мономаха та інших).
Софія була величезною спорудою, яка, ніби корабель, поступово підіймалася
вверх до небес. Увінчувало її тринадцять куполів, уособлюючи Христа та 12
його учнів-послі-довників, апостолів.
1. Чому в усі часи Софійський собор викликав
захоплення киян та гостей міста?
2. Згадай, у яких містах Київської Русі теж постали
Софійські собори?
Таємниці Софійського собору.
Можна сказати, що той, хто був у Києві й не бачив
Софійського собору, той не бачив нічого. Сам собор - це справжня таємниця,
це своєрідний космос, в якому є жителі небесні й земні.
Християнський храм - це витягнута прямокутна споруда із входом на заході
і вівтарним приміщенням на сході. Внутрішній простір розділявся
могутніми стовпами на три або п'ять частин. Ці частини називалися нефами ,
або кораблями (адже церква - це корабель, що рятує людські душі).
Перше приміщення, куди потрапляли віруючі, називалося нартекс. Спочатку там
знаходилися оглашенні - ті, хто тільки готувався прийняти християнство. Ще
це місце називалося бабинець , бо саме тут стояли жінки під час
богослужіння. З розвитком богослужіння у центрі храму, ближче до вівтарної
частини, з'явився поперечний неф, що звався трансепт. У плані храму нефи
утворювали хрест, над яким будували центральний купол - уособлення Христа,
а храмова споруда отримала назву хрестово-купольної. Такі храми
простежуються в традиціях усіх слов'янських народів. У західній частині
храму, як правило, будували сходові вежі для підйому на хори (другий поверх
храму). Саме на хорах під час богослужіння стояв князь зі своєю родиною і
найближчим оточенням.
"Мерехтливий живопис" Софійських мозаїк.
Живопис на стінах і стелі собору розповідає про життя
Христа, Богоматері, святих. Колись тут лунали слова молитов та настанов,
божественна музика, церковні співи, віяло особливими пахощами.
Головне зображення в соборі - мозаїка в центральній, вівтарній частині
храму. Богоматір височіє над нами в повний зріст, з піднятими вгору руками,
долонями до нас. Це образ Оранти - Богоматері, що молиться. Велична постать
Марії - Матері Божої, широко розкриті її очі, м'якими, співучими лініями
спадають складки її одягу. Яскраві й виразні синій, вишневий і золотий
кольори привертають увагу і милують око. Синій -колір неба, вишневий -
символ мудрості, золотий - символ незгасного вічного світла. Такою постає
перед нами Богоматір. У її, на перший погляд, спокійному обличчі ми
відчуваємо тривогу. Про що молиться Марія, до кого вона звертається з
проханням? І тоді наш погляд рине вгору, в підкупольний простір, де
зображений Ісус Христос - Пан-тократор (Вседержитель).
Матір Божа звертається до сина свого, благаючи аби суд його був
справедливим і милосердним. Марія є заступницею роду людського, її вважають
покровителькою Києва і всіх слов'ян.
У народі вона дістала назву "Непорушна стіна". На Русі здавна
поклонялися язичницькій богині Берегині, яка зображувалась у повний зріст,
з піднятими руками, долонями до нас, так як і Оранта.
Таким зображений Ісус у куполі Софійського собору — у райдужному колі
(символ вічного необоротного руху життя) на золотому тлі з книгою Євангеліє
у лівій руці і, скинутрю в жесті, що благословляє, правицею. Він наче
попереджає: коли Євангеліє буде відкрите, - буде творитися страшний суд.
Він засудить тих, хто брехав, крав, вбивав, і віддячить тим, хто жив
праведно і не коїв зла.
Мозаїки і фрески суцільним килимом огортають стіни, склепіння, стовпи
храму. Саме мозаїки, які прикрашають центральну частину храму, створюють
святковий та урочистий настрій.
Мозаїка - дуже дорога та важка в роботі техніка. Стіну під мозаїку ретельно
готували. її вкривали шаром вологої штукатурки, а потім за підготовленим
малюнком, вдавлювали шматочки смальти завбільшки 1 сантиметр. Це треба було
робити дуже швидко, бо, висихаючи, стіна ставала непридатною для роботи.
Усього в Софійських мозаїках використано близько 177 кольорів та відтінків.
Ще один секрет собору: придивившись уважно до мозаїк, можна побачити, що
вкривають вони вигнуті, криволінійні поверхні - саме на них найвиразніше
видно "мерехтливий живопис".
Одна з таємниць Софії Київської пов'язана з дивним і, на перший погляд,
незрозумілим підсиленням звуку. Навіть дуже тихий голос чути майже в
кожному куточку храму.
А секрет полягає в тому, що грецькі майстри вмурували в стіни храму велику
кількість гор-щиків-голосників. Саме вони підсилюють звуки так, що відлуння
голосу бринить по всьому храму. Якщо підніматися по лівій сходовій вежі на
хори, можна бачити ряд напіввмурованих горщиків, які навмисно залишили
відкритими.
В одному з бокових нефів храму можна побачити фреску з зображенням молодого
Ярослава Мудрого.
І
1. Як працювали стародавні майстри, коли створювали
мозаїки ?
2. Згадай, чим сьогодні підсилюється звук?
3. Подивись уважно на скульптурний портрет Ярослава
Мудрого. Що б ти міг розказати про цю людину?
ІІ
1. Спробуй намалювати давньоруську фреску.
2. Вдома, з маленьких клаптиків різнокольорового паперу
виклади одну з
софійських мозаїк.
Фрески прикрашають решту приміщень собору. Це - багатофігурні композиції,
численні зображення святих, барвисті орнаменти. Фрески, що збереглися на
сходових вежах, розповідають про почесний похід княгині Ольги до столиці
Візантії -Константинополя, Вражають виразністю фрески, на яких зображені
сцени полювання, скоморохи та інше.
Після зняття шару живопису пізнього часу, у вежах були
розкриті написи -графіті. Найцікавіші написи розповідають про історичні
події минулого, наприклад, є запис про смерть Ярослава Мудрого 20 лютого
1054року.
Апсида - напівциліндричний виступ у плані будівлі зі східного її фасаду.
Арка - криволінійне перекриття отвору в стіні чи
просторі поміж двома опорами (стовпи, колони).
Вівтар - жертовник, східна частина православного храму.
Графіті - напис, видряпаний на стіні.
Євангеліє - релігійний твір про життя Ісуса Христа.
Мозаїка - зображення, набране з різнокольорової смальти (непрозоре скло) чи
камінців.
Неф (нава, корабель) - витягнута в довжину частина будівлі, яка відділена
колонами чи стовпами; розрізняють центральний і бокові нефи.
Фреска - розпис по свіжій вапняній штукатурці водяними
фарбами.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
5.
Скарби Києво-Печерської лаври
Уже відомий тобі літописець Нестор у "Повісті временних літ"
розповідає про печерські гори і Печерський монастир...
"В літо 1051 поставив Ярослав Іларіона, русина родом, митро¬политом у
святій Софії".
Під тим же роком є згадка про Печерський монастир. А тепер розповімо, чому
його так названо.
"Князь Ярослав любив село Берестове і церкву, яка була там, і допомагав багатьом
священикам, серед яких був і Іларіон, муж княжий і посланець.
Ходив Іларіон із Берестового на Дніпро, на гору, де зараз стоїть старий
монастир Печерський, а там був ліс великий. Викопав він печерку малу, на
два сажені, і, приходячи із Берестового, відспівував там години і молився
потай. Потім князеві Ярославові спало на думку поставити Іларіона
митрополитом у святій Софії. А печерка його так і залишилася.
Невдовзі знайшовся один чоловік, мирянин із міста Любича, котрий вирішив
піти у світ паломником. І подався у Грецьку землю, на гору Афон, побачив
там монастирі, обійшов їх, і, полюбивши чернече життя, попросив одного
ігумена, щоб той постриг його в монахи. Той виконав прохання, дав йому ім'я
Антоній, і навчив, як жити по-чернечому. І, благословивши, відпустив його
назад.
Антоній прийшов до Києва і став думати, де б йому оселитися. Ходив по
монастирях, але не вподобав їх.
І став блукати нетрями і горами, шукаючи собі місця. І вибрався на гору, де
Іларіон викопав печерку, і возлюбив те місце, і поселився в ній. І став тут
жити, годуючись хлібом сухим, і то через день, і води споживаючи в міру.
Копав печеру і не давав собі спочинку ні вдень, ні вночі, перебуваючи в
трудах невсипущих. Потім довідалися добрі люди і приходили до нього,
приносили все, що треба на поживу йому. І став він скоро відомий як великий
Антоній.
Опісля ж, коли помер великий князь Ярослав, владу взяв його син Ізяслав і
сів у Києві. Довідавшись про праведне життя Антонія, прийшов Ізяслав сюди з
дружиною своєю і попросив у Антонія благословення.
Приходили до нього люди, і він почав приймати їх, постригати кого, і
зібралось у нього братії числом дванадцять. Викопали вони велику печеру, і
церкву викопали під землею, і келії, які й до сьогоднішнього дня збереглися
під старим монастирем. Коли зібралися докупи монахи, сказав їмАнтоній:
"Живіть собі самі, і поставлю вам ігумена, а сам я хочу піти на гору
один, бо й раніше я звик жити на відлюдді".
І прийшов Антоній на гору, і викопав іншу печеру, яка зараз під новим
монастирем, і в ній закінчив свої дні, живучи скромно, не виходячи нікуди з
печери сорок літ (у ній лежать його мощі і до цього дня).
Із тих днів і розпочинається Печерський монастир. Від того, що жили ченці
спершу в печерах, і називався він Печерським.
Після того було поставлено ігуменом Феодосія. І коли жив Феодосій у
монастирі, і приймав усіх прочан, хто приходив до нього, прийшов до нього і
я, слабий недостойнийраб, і прийняв він мене, а було мені від роду тоді
сімнадцять літ. Написав я се і визначив, у який рік почався Печерський
монастир і ради чого називається Печерським. А про життя Феодосія скажу
пізніше", - писав Нестор.
І з того часу монастир стає центром феодальної культури, в його стінах
переписуються книжки, складаються літописи, працюють літописці Никон, Іван,
Нестор. У Печерському монастирі засновується художня школа, що в подальшому
відігравала величезну роль у розвитку давньоруського мистецтва. Одним з її
представників був великий художник Київської Русі Аліпій (Алімпій).
У другій половині 11 ст. монастир стає найбільшим на той час на Русі осередком
архітектурної діяльності. Для потреб будівництва він мав свої цегельні,
мозаїчні та інші майстерні.
Із будівництва Успенського собору Печерського монастиря починається новий
етап в архітектурі Київської Русі.
За типом Успенський собор був шестистовпним хрестово-купольним храмом у
найбільш поширеному, так би мовити, "класичному" варіанті. Стовпи
членували собор на
три нефи, зі сходу були три гранчасті апсиди, із заходу - нартекс.
Завершувався собор високою банею.
У середині собор прикрашали мозаїки та фресковий розпис. Як свідчить
Києво-Печерський патерик, над мозаїками разом з візантійськими майстрами
працював молодий Алімпій.
Внутрішній розпис був у центральній частині таким же, як і в Софійському
соборі, але мозаїк було дещо менше.
Києво-Печерський монастир можна вважати і центром медицини Київської Русі.
Великими лікарями були ченці Даміан та Агапіт, Петро Сиріанин (родом із
Сирії). Лікували хворих також Микола Святоша, іконописець Алімпій та інші
печерські ченці.
Після 15 ст. усі церкви монастиря були прикрашені іконостасами.
На початку 12 ст. поставили першу браму з Троїцькою надбрамною церквою
зверху. Зараз вона має урочистий та святковий барочний вигляд.
У 17 ст. збудували над Економічною брамою вишукану й ошатну Церкву Всіх
Святих.
Зовсім поруч, вийшовши саме через цю браму, ти побачиш церкву Спаса на
Берестові.
Алімпій.
Алімпій! Ім'я цього славного художника донесла нам історія
на сторінках літопису.
На жаль, твори його не збереглися, але ми знаємо, що Алімпій "ікони
писати мудрий був дуже".
За велику доброчинність ігумен Києво-Печерського монастиря призначив
Алімпія священиком. І проводив він ночі в молитві, а вдень невпинно писав
нові ікони та поновлював старі не заради користі, а заради любові до свого
мистецтва. Свій заробіток Алімпій ділив на три частини: на одну купував усе
необхідне для свого малярства, другу роздавав бідним, а третю віддавав у
монастир. Так він трудився щодня, не шкодуючи сил, даруючи добро людям,
навчаючи учнів своїх чудесному і неповторному мистецтву іконопису.
З ім'ям Алімпія пов'язують становлення іконописного малярства на Україні.
Про ікони цього майстра навіть створювали легенди... Незадовго до кончини
Алімпієві замовили до свята Успіння ікону Богородиці. Прийшов замовник
напередодні свята і побачив, що ікона ще не написана, а іконописець тяжко
хворий, і пішов засмучений. Саме тоді в чернечій келії Алімпія з'я¬вився
"некто, юнаша святая" і почав писати ікону. Через три години
ікону було закін¬чено. Чудесний іконописець забрав її з собою і встановив
на призначеному їй місці. Там і знайшов її замовник: він прибіг до ігумена
і розповів йому про те, що трапилося. Коли ігумен прийшов до келії Алімпія,
то застав його при смерті.
Так, в Древній Русі мистецтво вважалось священнодійством: замінити
померлого великого живописця міг тільки посланець небесних сил.
Невеликі церкви спочатку були дерев'яними і, зрозуміло, часто горіли. Храми
згорали, а чудотворні ікони Алімпія залишались неушкодженими, ніби
підтверджуючи думку про високу духовність і святість божественних образів.
А втім, ікони стояли на спеціальних підставках і їх досить легко можна було
зняти і винести з полум'я,
тобто вони переносились з церкви у церкву як ті, що "у полум'ї не
горіли". У ближніх печерах Києво-Печерської лаври можна побачити
чудотворні мощі давньоруського іконописця Алімпія.
I
1. Як ти вважаєш, чому Києво-Печерський монастир був розташований
на значній відстані від "града Ярослава"?
2. Чому ченці копали собі печери та жили в них?
II
1. Перекажи легенду про давньоруського іконописця Алімпія.
2. У вихідний день з батьками відвідай ближні чи дальні печери
Києво-Печерського монастиря та поділися своїми враженнями.
3. Підготуйся до конкурсу "Кращий літописець вашого
класу", створивши власний літопис Київської Русі.
Баня (купол) - завершення православного храму.
Ігумен - настоятель монастиря.
Ікона - зображення святих, виконане, в основному, на
дерев'яній дошці.
Іконостас - перегородка, прикрашена іконами.
Келія - житло монаха.
Паломник - людина, яка відвідує "святі місця".
Постриг - обряд прийняття в ченці.
Ченці - люди, які відмовилися від мирського життя.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
6.
Золотоверхі пам`ятки давнини.
З давніх-давен духовними осередками та окрасою Києва були
монастирі.
Кирилівський монастир.
У 1139 р. Всеволод Ольгович взяв штурмом Київ із боку
Дорогожичів. Тут, на Дорогожичах, Ольговичі заснували монастир і збудували
кам'яну Кирилівську церкву.
Перша згадка про церкву в літописі відноситься до 1167 р.
Споруджена церква у живописному місці, на вершині пагорба, порослого
зеленню. У давнину пагорб було зрито підземними ходами, тому Кирилівський
монастир, як і деякі інші монастирі Києва, стояв на печерах.
Упродовж 12-13 ст. собор Кирилівського монастиря служив
князівською усипальницею Ольговичів.
Кінець 17 - початок 18 ст. був періодом найбільшого розквіту Кирилівського
монастиря. У1860 р. на стінах Кирилівської церкви виявлено стародавні
фрескові розписи 12 ст. На реставрацію церкви були запрошені талановиті
українські та російські художники. Серед них був і Михайло Врубель, який
виконав картини в іконостасі та розписав фресковим живописом (частково)
хори.
Одним із найвиразніших образів іконостасу Кирилівської церкви є Богоматір з
немовлям.
Неможливо відвести погляд від образу Богоматері. У її очах - вся скорбота
людська.
Михайлівський золотоверхий монастир.
Із південного боку Київського дітинця, там де зараз
Володимирська гірка, в другій половині 11 ст. виник комплекс монастирських
споруд Ізяславичів. Ще у 50-і роки князь Ізяспав Яроспавич побудував там
Дмитрівський монастир. Монастир був багатим, і, на думку Ізяслава, він мав
перейняти славу в Печерського монастиря. Усі споруди, що були збудовані
князем, отримали назву "місто Ізяслава".
Михайлівський собор був заснований, як свідчить "Повість временних
літ", у 1108 р.: "Закладена була церква святого Михаїла,
золотоверха, князем Святополком місяця липня, в одинадцятий день".
Названий він на честь вождя-воєводи "небесного воїнства" Михаїла.
Фрески та мозаїки Михайлівського собору, що були створені руськими
майстрами, перевершили ті, які створили греки у Софії Київській.
На жаль, у 30-ті роки 20 ст. храм було зруйновано.
Сьогодні Михайлівський Золотоверхий монастир відновлено.
Видубицький монастир.
На південній околиці Києва, в мальовничій місцевості -
Видубичах, там, "де видибав" язичницький бог Перун, скинутий з
кручі в Дніпро, - Всеволод Ярославич побудував свою літню садибу -
"Красний двір", а біля нього - князівський Видубицький монастир.
Красний двір спалили половці, а монастир упродовж багатьох років відігравав
роль родинного монастиря київської династії Мономаховичів.
У1070 р. розпочинається спорудження Михайлівського собору Видубицького
монастиря, яке завершено лише у 1088 р. Собор, крім його східної частини,
зберігся до наших днів.
У кінці 17 ст. на території Видубицького монастиря постали величний
Георгіївський собор та мурована дзвіниця. Щороку, коли ти з батьками
насолоджуєшся цвітінням бузку в Ботанічному саду, зверху оглядаєш панораму
сучасного лівобережжя, ти не можеш не замилуватися красою Видубичів, що
розкинулися перед твоїми очима.
Чому Київ у давнину називали Золотоверхим?
1. Здійсни подорож до київських монастирів і опиши їх від першої
особи.
2. Намалюй карту розташування
Києво-Печерського та Видубицького
монастирів.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б.,
Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
7.
Богатирська доба Київської Русі.
І тоді невідомий автор твору "Слово о полку
Ігоревім" закликав усіх князів, забувши про чвари, об єднатися
перед спільною небезпекою навколо Києва і київського Святослава
Всеволодовича:
"Був же він грозою для ворога,
Приборкав його полками сильними
Ще й мечами булатними".
Князівські усобиці.
Закінчуючи земне життя, Ярослав Мудрий передав Київ
найстаршому з синів Ізяславу, а молодшим - інші землі. Князь нащадкам
наказував: "... коли будете в ненависті жити, в сварках і міжусобицях,
то й самі загинете, і землю батьків і дідів погубите, яку здобули трудом
великим. Але слухайте брат брата, живіть мирно". Швидко забулися
Ярославові повчання. Багато з'явилося на Русі князів. І кожний з них хотів
більше шани, кращих земель. З неабиякою жорстокістю боролися Ярославичі за
київський престол. Брат ішов на брата, племінник - на дядька.
Князі-суперники кидали один одного у в'язниці, осліплювали або отруювали.
Були й такі, що посилали гінців у половецькі степи кликати на допомогу
кочівників. Князівськими чва-
рами скористались вороги. Без перешкод почали вони напад на руські землі.
Половецькі орди перетворились на велику небезпеку для Києва і всієї Русі.
1185 р. степовикам вдалося розбити князя Ігоря Святославича і зібране ним
військо інших руських князів. "І застогнав, браття, Київ з горя, а
Чернігів від напастей, туга розлилася по руській землі", - свідчить
давній літопис.
Київські богатирі.
В усі часи київська земля славилася сильними і мужніми
людьми. У важкі для Русі часи вони завжди піднімалися на захист рідного
краю. Народ склав про них пісні, легенди, перекази.
Давня легенда розповідає, що з'явився якось біля Києва
великий Змій. Одних людей поїдав, інших у полон брав. І не було у
Київського князя сили, щоб подолати ту напасть. А тут Змій захотів, щоб
віддали йому князівську дочку. Зажурився князь, заплакав. Але довелося
віддавати в зміїв полон князівну. А в цей час був на Русі богатир Добриня
Нікітич. Поспішили до нього посланці з Києва. Довго-довго просили богатиря,
але він не йшов. Нарешті послали до нього діточок малих. Благали вони
Добриню, аж поки той не згодився. Приїхав богатир до Києва. Вибрав собі
коня буланого, меч важкий і поїхав на бій зі Змієм. Як тільки виїхав з
воріт Києва, налетів на нього Змій. Величезний такий, 12 голів, з усіх
вогонь і дим іде. На київські пагорби вийшли кияни і почали молити бога за
перемогу. Довго бився Добриня із змієм, аж поки не відрубав йому всі
голови, а тіло на шматки розірвав і спалив. Визволив богатир князівну і
багато киян, заслужив собі славу і вічну пам'ять.
Володимир Мономах - князь київський.
1113 р. київське віче запросило на княжий престол відомого
полководця та державотворця України-Русі, онука Ярослава Мудрого -
Володимира Мономаха. З приходом нового князя Київ знову починає розквітати:
зводяться нові кам'яні палаци, церкви, з'являються видатні творіння
літератури та мистецтва, шириться освіта. За часів Мономаха було збудовано
перший дерев'яний міст через Дніпро. Сам князь прославився як
талановитий письменник. Найважливіший його твір "Повчання дітям"
залишив помітний слід у літературі. "Повчання" радило бути
миролюбивим та гостинним. "Понад усе, -сказано в творі, - шануйте
гостя, звідки б він до вас не прийшов: чи посол, чи знатний, чи простий -
всіх пригощайте їжею і питвом, а якщо можете - дарунками". Князь учив
піклуватися про хворих, шанувати померлих, поважати старших. Гучну славу
здобув київський князь у боротьбі з кочівниками-половцями. Походи руських
дружин наводили жах на ворогів. 100 половецьких ханів полонив київський
князь. Невипадково один з літописів оповідає про Мономаха таке: "Ним
половці лякали дітей у колисці". За онука великого Ярослава військове
мистецтво Київської Русі досягло найвищого піднесення. Існує легенда, що
коли Мономах з військом наблизився до кордонів Візантії, імператор надіслав
йому особисто регалії імператорської влади і передав права Риму і Царгороду
на володіння світом. За своєю величчю тогочасний Київ нагадував часи
Ярослава Мудрого. Було встановлено тісні зв'язки з Англією, Швецією,
Норвегією, Данією, Німеччиною, Угорщиною. Коли Мономах помер, то всі люди,
за переказом літописця, плакали за ним, "як діти за отцем або за
матір'ю". Після смерті князя Володимира почались для Києва важкі часи.
Мир і спокій знову порушили княжі усобиці. 1169 р. князь Андрій
Боголюбський захопив Київ і віддав його на пограбування своїм військам. При
цьому грабіжники звернули особливу увагу на церковні скарби. Літописець
сповіщає нам: "І взяли вони майна безліч, і церкви оголили від ікон і
книг, і риз, і дзвони познімали всі (ці) смоляни, і суздальці, і
чернігівці, і Олегова дружина, і всі святині було забрано". Слабшав
Київ від князівських чвар, а в цей час до його кордонів просувались нові
вороги - татари.
1. Чому на Русі почались князівські усобиці?
2. Як вони впливали на силу і могутність руської землі?
3. Розкажи про київських богатирів. Чому народ любив і поважав їх?
4. Що тобі відомо про київського князя Володимира Мономаха?
5. Давні легенди багато розповідають про страшного Змія. Подумай, хто
міг ховатися в образі Змія?
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
8.
Обророна Києва від татаро-монголів.
Татари ідуть.
Перша звістка про безжалісних завойовників - татаро-монголів
- прийшла до Києва у 1223 р. Принесли її половці, які просили допомоги і
захисту від могутніх завойовників у київського князя Мстислава.
Половські посланці розповідали, що монголів іде велика сила і веде їх
жорстокий і безстрашний полководець Чингісхан. Ординці вже захопили Китай,
країни Кавказу, загарбали квітучі міста Середньої Азії Бухару та Самарканд.
Тепер во-
ни наближаються до кордонів руської землі. "Сьогодні нас поб'ють, а
завтра вас здо-
лають, якщо не допоможете", - переконували киян половці. Після
князівської ради ки-
ївська дружина разом з іншими руськими полками та половцями рушила
назустріч во-
рогу. Давній літопис переказує про страшне знамення - сонячне затемнення,
яке супро-
воджувало руське військо. У поході виникли суперечки між князями: одні
вважали, що треба стати на кордоні і чекати татар, інші наполягали йти
назустріч Орді. Були й такі сміливці, що вже розбили передові загони
монголів і рушили наздоганяти їх у степ, сподіваючись на велику здобич. Не
було єдності у руських князів. Кожен самостійно обирав тактику боротьби з
кочівниками. Київський князь Мстислав відстоював оборонну тактику. На
високому пагорбі поставив він табір і з усіх сторін укріпив його.
А Галицький князь Мстислав з союзниками вирішив вийти на рівнину біля річки
Калки, щоб дати бій татарам. Як могутня морська хвиля накриває піщаний
берег, так татарська орда охопила розпорошене руське військо. "І була
січа зла і люта", - сповіщає нам літописець. І пали перед татарською
кіннотою передові полки галичан і волинців. Здобувши перемогу на рівнині,
татари оточили табір киян. Три доби йшла жорстока битва. Київський князь
добре знав військову справу, він вправно керував обороною. Кияни влучно вражали
татарських вершників стрілами, збивали їх списами, відбивали всі атаки
ворога. Тоді татарський воєвода пішов на хитрість: пообіцяв випустити
військо Мстислава за великий викуп. Кияни прийняли пропозицію татар. Але
коли дружинники вийшли з табору, кочівники напали на них з двох боків.
Хоробро бились київські лицарі, але перевага була на боці ворога. Загинуло
багато русичів. Знайшов смерть і сам князь Мстислав Київський. Татари
захопили полонених, поклали на них дошки, сіли зверху і почали святкувати перемогу.
Після битви на Калці татари зазнали великих втрат, і хан наказав повернути
коней у рідні степи.
1. Чому руські дружини зазнали
поразки на річці Калці? Які наслідки для Київської Русі мала ця битва?
2. Чи вірно вирішило київське віче дати бій монголо-татарам? Свою
думку обґрунтуй.
"Не посоромимо ж, брати, землі русської".
Гуде вічовий дзвін! Б'є на сполох. Тривога в Києві. Орда
йде. Дружинники захопили в степу татарську розвідку. В короткій сутичці
кочівників перебили, але одного привели до міста. Полонений поводився
зухвало. Переказував, що сунеться до Києва велике військо онука Чингісхана,
непереможного хана Батия. Перед ним уже скорилося багато руських міст.
Тепер черга Києва. Але ще не було такого, щоб ішла на милість переможцю
"матір городів руських". Тому поспішають на віче кияни. Вирує
Софійський майдан. Воєвода Дмитро ледве утримує натовп. На велике віче
привели якогось іноземця, який пройшов Північно-Східну Русь і
бачив наслідки Батиєвої навали. "Сила йде, якої не бачили. Вже Рязань
пала і великий Володимир. Ніхто не встоїть пе¬ред язичниками", - каже
іноземець. "В огні Коломна і Суздаль, а руські дружини розбиті на
річці Ситі, всюди, де пройшли татари, там тільки кров і згарище".
Напружено мовчить Софійська площа. "Так, може, покоритись супостатам,
віддати їм ключі від давнього міста, забути славу батьків, схилити голову
перед ворогом і врятувати своє життя? Таке було в історії багатьох народів.
У безнадійній ситуації треба вибирати меншу з бід". "Хай воєвода
Дмитро скаже", -лунає над площею. - "Говори! Говори,
воєводо!"
І піднявся над площею воєвода Дмитро, низько тричі вклонився
народові і сказав тоді: "Люди київські! Ще ніколи не схиляв перед
ворогом колін Великий Київ. Ні діди, ні батьки наші не просили милості у
язичників! Так встаньмо всі разом за жінок наших, за дітей наших, за віру
православную. Станьмо на смерть за землю Руську, за славний Київ!"
Віче відповіло: "За Русь! За Київ! Вмремо, але не покоримося!".
День і ніч місто готувалося до смертельної битви. Кияни укріплювали міські
стіни і вали, носили до мурів велике каміння, варили смолу. І старі, і
малі, озброївшись мечами, сокирами, піднялися на міські стіни.
У листопаді 1239 р. передовий татарський загін, який очолював хан Менгу,
підійшов до Києва. Татари були вражені красою і багатством міста. На
дніпровських пагорбах виблискували позолоченими куполами церкви, велично
височіли кам'яні палати та будівлі. Татари передчували велику здобич, але
не ризикнули штурмувати місто раптово.
На початку грудня 1240 р. до Києва підійшли основні сили
монголо-татар. Ординців було так багато, що від скрипіння возів, ревіння
верблюдів та іржання коней не було чути людського голосу. Киянам доводилося
кричати, щоб почути один одного. Почався штурм. Головного удару татари
завдали в районі Лядських воріт, з боку Хрещатика. Сильний мороз скував
Козине болото, і це дало змогу кочівникам підвести до укріплень могутні
тарани. Каменеметальні машини руйнували ворота та міські укріплення. Хмари
татарських стріл знищували все живе. Кияни стали на захист рідного міста.
Поруч з дружинниками киъвські мужі рубали ворога біля стін та на валах,
вражали татар стрілами та списами. Але сили були нерівні. Після
кількадобового штурму монголи увірвалися в "місто Ярослава".
Кияни підпалили свої будівлі й відступили до "міста Володимира".
Тут вони прийняли свій останній бій. Керівника київської оборони, пораненого
воєводу Дмитра привели до Батия. Але той, бачачи мужнього киянина,
подарував йому життя. "Якби у мене була тисяча таких воїнів, я
завоював би весь світ", - схвально мовив татарський хан.
Татари вщент пограбували та спустошили Київ.
До Дніпра збігає Київ
Шумними садами.
Шлях кривавий, шлях Батиїв
Там десь за віками...
Скільки впало любих, милих,
Не прийшло з походу,
Як стікала кров по схилах
У дніпрову воду.
Києве! Гули пожари,
Морем клекотали...
На валах твоїх татари
Після бою спали.
Шлях кривавий, шлях Батиїв
Десь там за віками...
До Дніпра збігає Київ
Шумними садами.
(Володимир Сосюра )
А давній літопис сповіщає: "... здобули Київ татари і Святу Софію
пограбували, й монас¬тирі всі, й ікони, й хрести і всі узороччя церковні
взяли, а людей від малого до великого всіх убили мечем". У місті з 50
тис. киян після татарського погрому залишилося не більше 2-х тисяч.
Як поранений птах-Фенікс упав на землю, але не покорився ворогові наш
славетний Київ - "матір городів руських".
Пізніше, у 1380 році об'єднані слов'янські дружини розбили татарську орду
хана Мамая на Куликовому полі. Звільнення Русі від ординського ярма стало
справою часу.
I
1. Чому татари вважали Київ "злим містом"?
2. Які наслідки для Києва мала монголо-татарська навала?
II
1. Використовуючи додаткову літературу, склади розповідь "Оборона
Києва від монголо-татар".
2. Які почуття викликає у тебе вірш Володимира Сосюри?
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
9.
Епос Київської Русі.
"І став Володимир княжити у Києві
один. І поставив він кумири на пагорбі поза двором теремним: Перуна
дерев'яного, а голова його була срібна, а вус золотий, і Хорса, і Дажбога,
і Стрибога, і Мокош. І приносили їм люди жертви, називаючи їх
богами..."
Після прийняття князем Володимиром Хрещення "... повелів він поскидати
кумирів - одних порубати, других вогню віддати...".
(З "Повісті временних літ")
Русь приймала християнство за Візантійським зразком.
Любий друже, зверни увагу на те, що всі важливі події, які
відбувалися ужитті наших пращурів (вступ на престол князя, хрещення Русі,
боротьба з ворогами), знайшли своє відображення у казках, піснях,
оповіданнях, народних переказах та працях літописців.
Особливо жорстоко Володимир розправився з головним божеством
слов'ян - Перуном, що був богом грому та блискавки. Ідола прив'язали до
кінського хвоста і потягли до річки Почайни. Князівські дружинники били
його палицями...
" ... Не з'явиться хто завтра на річці - багатий чи убогий, чи
старець, чи раб, - то мені той противником буде...", - звертався
Володимир до киян напередодні хрещення. Під страхом покарання збиралися
кияни на березі Дніпра, де їх і охрестили. Слідом за киянами нову віру
прийняли й інші русичі. Хрещення зміцнило Русь. Інші держави почали вважати
її не варварською, а цивілізованою країною.
Він стоїть, Великий Володимир,
На горі високій над Дніпром!
З ним, із Князем, все пережили ми,
Сповідались, вірили й були ми
Під його покровом і Хрестом.
Все пройшло: і гуни, і монголи -
Осоружна Азії орда..
Тільки він, наш охоронець волі,
Огляда лани широкополі,
Нашу землю рідну огляда.
Все згоріло і пішло із димом,
Все спливло розбурханим Дніпром,
Тільки Він, Великий Володимир,
Оживляє силу і надію
Животворним праведним хрестом!
(М. Щербак )
"Колись Київ був маленьким містом,
проте жила в ньому сила велетнів-богатирів".
(З народного оповідання)
Не завжди на землі Руській панував мир. Не завжди над Києвом
було ясне та безхмарне небо. Доводилось русичам і ходити у військові
походи, захищаючи рідну землю від печенігів та половців, і витримувати
страшні та тривалі облоги монголів.
І тоді на захист батьківщини ставали богатирі та князі київські.
"В неділю рано-пораненьку у всі дзвони дзвонять, І старії, і малії
ввесь голос голосять, На коліна упадають і Бога просять: "Поможи нам,
Боже, Київ-город боронити: Діждемо Першої Пречистої, будем обід
становити." В неділю рано-пораненьку татари город достали, Старих
людей, славних міщан всіх під меч побрали; Старих людей, старесеньких усіх
повбивали; Молоду челядоньку в полон забрали..."
(Народна пісня)
1. Опиши, як захищали богатирі місто Київ.
2. Намалюй зброю, якою користувався Ілля Муромець.
3. Використовуючи ілюстрацію з картини В. Васнєцова
"Хрещення князя Володимира", напиши оповідання "Як Я,
Володимир Великий, князь Київський, охрестив Русь".
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
10.
Київ у литовську добу.
У середині 14 ст. литовський правитель Ольгерд вирішив приєднати до своїх
володінь київські землі, ослаблені монголо-татарською навалою. У битві на
Синіх Водах у 1363 р. він разом із своїми союзниками вщент розгромив
військо кочівників.
Після цієї події Київ став
залежним від Литви. Але з приходом литовців у ньому було відроджено
князівську владу. її першим представником став син великого литовського
князя Ольгерда Володимир. Київський князь та його наступники змушені були
рахуватися з киянами. Тому в місті довгий час зберігалися давні традиції та
звичаї. "Ми старини не рухаємо і новини не вводимо",
-проголошували литовські правителі. Тому жителі міста вважали - краще мати
литовську владу, ніж знову тягти принизливе монголо-татарське ярмо.
У цей період відчутно ожило міське життя. У Києві була відроджена
православна митрополія. Значно зросло його населення.
Для оборони міста від ворогів у 70-80-х роках 14 ст. на Замковій горі було
споруджено новий укріплений замок. За площею він був найбільшим на
Придніпров'ї і займав 15 гектарів. Новозбудоване міське укріплення було
обнесене кам'яним муром з 15 дерев'яними вежами. У стінах були пробиті
вузькі бійниці з широкими розгалуженнями для зручності оборони. Мури також
мали навісні бійниці, що збільшувало сектор обстрілу. До замку вели
підйомний міст і брама, яку охороняла варта. Замок надійно захищав киян від
спустошливих набігів кочівників. Зазнавши великих втрат, київським замком
не зуміли заволодіти ні татарський князь Ти-мур, ні сам хан Едигей.
Щоб уникнути конфліктів між воєводами і мешканцями міста, великий
литовський князь Олександр у 1499 р. вирішив поширити на Київ середньовічне
європейське самоврядування міст - Магдебурзьке право. На чолі міста став
магістрат - вищий орган міського управління. Члени магістрату - війт,
бурмистри, райці обирались із шанованих і багатих городян. Купці й
ремісники одержали певні привілеї, вони були непідпорядковані київському
воєводі і виконували тільки розпорядження магістрату. Кияни також одержали
право вільно "шинкувати" (виготовляти і вести торгівлю пивом,
медом і вином). У власність киян передавалася воскобійня, облаштовані місця
для торгівлі. У Києві двічі на рік (на Водохреща та Різдво) відбувалися
ярмарки. Магістрат мав значні доходи і використовував їх на користь міста.
Як і в інших містах, які жили за Магдебурзьким правом, київський магістрат
збудував на Подолі свій магістратський будинок - "ратушу". Ця
споруда довгий час викликала захоплення іноземців. Згодом окрасою ратуші
став загадковий годинник із зображенням архангела Михаїла, який боровся зі
Змієм. Михаїл вражав Змія стільки разів, скільки відбивав годинник на
башті. Із пащі Змія сипались іскорки за кількістю годин. На одній із башт
київського магістрату була зображена грецька богиня Феміда з терезами і
мечем у руках.
Київський магістрат мав своє міське військо - "золоту корогву".
Вона використовувалась для захисту міста та під час парадів. Керівники міста
повинні були допомагати воєводі нести варту і зміцнювати оборонні споруди.
Кожний цех-об'єднання ремісників мав свій озброєний загін, прапор, цехові
значки. Щоб постійно підтримувати вишкіл ремісничого війська, магістрат
постійно проводив його навчання на Оболоні.
З великою щедрістю київські урядовці зустрічали почесних гостей:
влаштовувались урочисті карнавали, до ранку тривали пишні банкети.
Так було до того часу, поки Київ не потрапив до складу Російської імперії.
1785 року височайшим повелінням імператриця Катерина II скасувала
Магдебурзьке право в Києві. Але ненадовго. 1802 р. російський цар Олександр
І знову повернув Києву Магдебурзьке право.
Бурмистри - помічники війта.
Війт - керівник міського управління.
Райці - члени міського управління.
Цех - об'єднання ремісників однієї професії.
Цехові ремісники - члени цеху.
Київський магістрат вирішив поставити під Володимирською гіркою пам'ятник
на честь відновлення Магдебурзького права. За літописом на цьому місці було
похрещено синів великого князя Володимира Святославича, тому монумент має
ще одну назву - пам'ятник хрещення Русі. Цікаво, що під час будівництва
колони Магдебурзького права, було знайдено срібне зображення руки, що
наочно символізувало це святе місце.
I
1. Хто завоював Київ у другій половині 14 ст.? Кого з
київських князів цього часу ти знаєш?
2. Що тобі відомо про битву на Синіх Водах та її
історичне значення?
3. Які привілеї отримали кияни із запровадженням
Магдебурзького права ?
4. Де знаходилася київська ратуша?
5. Які питання вирішував київський магістрат?
II
1. Опиши Литовський замок.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
11.
Під козацьким прапором.
У литовсько-польську добу поміж киян з'явилися сміливці, які
з ранньої весни до пізньої осені перебували в південних степах, названих
"диким полем". Тут вони займалися промислами: мисливством,
рибальством, бджільництвом, добуванням солі. Цих сміливих людей називали
козаками-уходниками. Такі промисли були небезпечними. Вони не обходилися
без збройних сутичок з татарами і турками. Тому козаки озброювалися,
об'єднувалися у загони, обирали досвідчених ватажків.
На зиму козаки-уходники зазвичай поверталися до Києва.
Місцеві власті забороняли козакам жити в межах міста, тому вони змушені
були будувати свої прості й нехитрі житла-курені за Києвом, на вільних
землях-слободах. Цей район і до нашого часу зберіг свою першоназву -
Куренівка. Пізніше козацькі поселення з'явилися і біля стін Печерського
монастиря.
Зв'язок Києва з історією українського козацтва простежується
також у назвах київських вулиць. Зокрема, центральна магістраль Подолу
носить ім'я видатного політичного і державного діяча України - гетьмана
Петра Конашевича-Сагайдачного. Він після закінчення Острозької академії
учителював саме в Києві, а вже потім пішов на Запорозьку Січ і назавжди
пов'язав свою долю з козацтвом. Людина видатних політичних здібностей,
умілий й хоробрий воїн, Сагайдачний швидко опинився на одному з перших
місць у козацькій верхівці.
На початку 17 ст. запорозькі козаки під проводом Сагайдачного здійснили
чимало успішних походів на турецькі міста. 1616 р. козаки штурмом з моря
здобули добре укріплену Кафу, головний невільницький ринок Криму, й
звільнили десятки тисяч бранців, більшість з яких були українцями.
Сагайдачний завжди піклувався про розвиток науки й культури в Україні. Він
був активним борцем проти нав'язуваної українському народові уніатської
церкви. В1616 році він разом з усім Військом запорозьким записався до
київського братства, забезпечивши йому надійний захист та підтримку.
Завдяки зусиллям гетьмана 1620 р. на Україні була офіційно відновлена
заборонена поляками православна церква. Сагайдачний помер у квітні 1622 р.
від ран, отриманих у Хотинській битві 1621 р. Усе своє майно він заповів на
освітні, наукові й благодійні цілі, а 1500 золотих подарував Київській і
Львівській братським школам. Поховали славного лицаря України в Києві на
Подолі в Братському монастирі, біля школи, якою він опікувався.
Дуже часто козаки завершували своє життя в монастирях. Ось
як описує Д. Яворницький завершення шляху запорожця. "Часом цей відхід
у ченці справлявся урочисто, на виду у всіх і супроводжувався гомеричними
веселощами та грандіозною пиятикою. Це називали "прощанням козака зі
світом". У такому випадку старий запорожець, що вирушав у монастир
"спасатися", одягався в найдорожчий одяг, чіпляв блискучу зброю,
набивав усі свої кишені та шкіряний черес щирими золотими, наймав різних
музик, накуповував цілі бочки "п'яного зілля", а до того
"зілля" повні вози усілякої їжі й вирушав у якийсь монастир,
найчастіше в Межигірський Спасо-Преображенський у Києві,
"спасатися". Музики втинали "веселої", й товариство
вирушало в путь. Тут кожен, хто спеціально чи випадково виявляв бажання
проводжати прощальника до монастиря, пив, їв і танцював; а попереду всіх на
чудовому бойовому коні мчав сам прощальник "сивовусий"; нерідко й
він сходив з коня, пив, їв і кидався танцювати навприсядки. Усіх зустрічних
він запрошував до гурту, частував напоями, пропонував наїдки.... по дорозі
бешкетував, за всі збитки платив потерпілим золотими, розкидаючи їх навколо
себе жменями. Так діставався він зі своїм товариством до самого монастиря;
тут товариство зупиняється біля стін святої обителі, а сам прощальник
вклоняється людові на всі чотири сторони, просить у всіх прощення,
по-братськи обіймається з кожним, далі підходить до воріт монастиря і
стукає.
- Хто такий?
- Запорожець!
- За якою потребою?
- Спасатися!
Тоді ворота відчинялися, і прощальника впускали в обитель, а все його
веселе товариство, з музиками, горілками, пивами й медами залишалося біля
стін монастиря. А в той час прощальник, сховавшись за 'монастирською
стіною, знімав з себе черес із рештою червінців, скидав дорогий одяг,
одягав власяни-_ю і розпочинав важкий, але давно
бажаний шлях до "спасіння"
1. Про що розповідають нам назви
київських вулиць?
2. Чому один з київських районів має назву Куренівка?
3. Де знаходиться вулиця Петра Конашевича-Сагайдачного? Як ти вважаєш,
чо¬му його було поховано на Подолі?
Пряме відношення до історії Києва має також полум'яний
патріот України Богдан Хмельницький. Саме сюди поспішав він після блискучих
перемог, одержаних у 1648 році над шляхетською Польщею.
В історії міста назавжди закарбувалася надзвичайно хвилююча зустріч,
влаштована киянами видатному провідникові Визвольної війни. 17 грудня 1648
року він на чолі 200 старшин і козаків стародавнім Волинським шляхом
наблизився до міста. Назустріч Хмельницькому в супроводі тисячі вершників
виїхали представники київського духовенства та єрусалимський патріарх
Паїсій, котрий перебував тоді в Києві. За ними йшли майже всі мешканці
міста. Паїсій відзначив гетьмана високим титулом "світлішого
князя". Викладачі й студенти Києво-Могилянського колегіуму (майбутньої
академії) виголошували на честь Богдана Хмельницького промови латинською та
українською мовами, величали його як "рятівника й визволителя народу
від польського рабства", тлумачили ім'я Богдан як Богом даний. Коли
козацьке військо через Золоті ворота урочисто ввійшло до міста, у
київському замку стріляли з гармат. Голосно і святково лунали дзвони на
Святій Софії та в усіх київських церквах.
27 грудня Київ урочисто відзначав чергові роковини від дня
народження Великого гетьмана. Згодом польські шляхтичі - очевидці цих
історичних подій - з величезною гіркотою і досадою зазначали, що
Хмельницькому дісталося вдвічі чи навіть удесятеро більше почестей і
шанувань, ніж будь-коли та будь-кому з польських воєвод.
Перебування Богдана Хмельницького з козацьким військом у Києві мало
величезне значення для зміцнення створюваної гетьманом Української
козацької республіки.
Водночас гетьман чудово усвідомлював значення Києва як справжнього
національно-релігійного, культурного і політичного центру України. Тому він
визнавав законне право повсталого українського народу на Київ як
"место столечное". "Київ - місто моє... Я воєвода
київський", - так заявляв він польським комісарам під час переговорів
1649 року, маючи серйозні наміри саме в Києві відродити столицю Української
козацької держави.
Не менш яскравою особистістю в українській історії був Пилип
Орлик, іменем якого нещодавно названа вулиця в Печерському районі Києва.
П.Орлик був першим гетьманом, який невтомно і до кінця боровся за
українську державність, перебуваючи в складних і небезпечних умовах
еміграції з 1710 р. до 1742 р. Саме Орлику належить перша в світі
демократична конституція, яка увійшла в історію під назвою "Пакти і
Конституція прав і вольностей Запорозького Війська". Цей важливий
документ, на жаль, так і не був реалізований на практиці.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
12.
Героїчний епос козацької доби.
У ті давні часи, коли ще ти не народився на світ божий, але
вже існувало твоє рідне місто Київ, річка Дніпро несла свої мінливі води до
Чорного моря, жили собі за дніпровими порогами козаки-оборонці народу
українського.
Сміливі та відважні це були люди. Захищали вони Україну від ворогів
лютих панів польських та татар жорстоких. Ходили вони військовими походами
на Туреччину, намагаючись звільнити братів та сестер своїх із султанського
полону.
"Зажурилась Україна, що ніде
прожити: Гей витоптала Орда кіньми маленькії діти, Ой маленьких витоптала,
великих забрала, Назад руки простягала, під пана погнала."
( З народної пісні )
Осередком славетних і мужніх лицарів була Запо¬розька Січ,
яка вперше виникла на острові Мала Хортиця. А тому й називалась Хортицькою.
"Так ось вона Січ! Ось воно те гніздо, звідки вилітають усі ті
горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю
Україну!"
(М. В. Гоголь "Тарас Бульба" )
"Було колись в Україні Гевіли
гармати; Були колись запорожці, Вміли панувати. Панувати, добувати І славу
і волю..."
(Т.Г.Шевченко)
"Дніпре, брате, чим ти славен, Чим
ти красен, чим ти ясен Чи крутими берегами, А чи жовтими пісками, Чи своїми
козаками? Ой я славен бурлаками, Низовими козаками..."
(3 козацької пісні)
Запорозька Січ, Козаччина - минуле українського народу,
оспіване піснями народними та овіяне легендами. Скільки віршів та переказів
складено про оборонців України-неньки! Особливу увагу в своїх оповідях
народ приділяв своїм улюбленцям: Богданові Хмельницькому, Іванові Сірку,
Дмитру Дорошенкові.
"Ой на горі та женці жнуть, А
попід горою Яром, долиною Козаки йдуть. Попереду Дорошенко Веде своє
військо Славне запорізьке Хорошенько.
Посередині пан хорунжий, Під ним конечко Вороненький, Сильно дужий. А
позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку На тютюн і люльку, Необачний."
( 3 народної пісні)
Як Сірко переміг татар.
Давно-давно це було, ще за запорожців та за кошового Сірка. Минуло років
чимало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не
"ройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а для
християн, навпаки, був дуже добрий і милостивий.
Одного разу запорожці пішли з Сірком у похід,
а татари почули все те, та одразу й побігли на Січ і почали там
хазяйнувати. Як хотіли, так і хазяйнували: усіх православних християн
забрали, та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти, плачуть і
ридають, аж земля стогне. А татари на плач не вдаряють та нагайками їх
уганяють.
Якось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків - та й в
погоню за татарами - визволяти православних людей. Та летить, як птиця.
Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало - і
давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків:
- А стійте, браття! Підождіть, не ворушіться!
Тоді зіскочив із коня, дав його другому козакові, а сам кувирдь - та й
зробився хортом і пішов до татар. Татари бачать: хорт, красивий такий!
Сподобався він їм. Узяли вони його, погодували. Звик ото той хорт. Як стали
ті татари відпочивати, то той хорт поробив їм так, що вони всі поснули.
Тоді він назад до козаків та знову кувирдь - і зробився чоловіком! Кинувся
вже з козаками до татар, усіх їх вирубав, а християн повернув назад.
Християни дуже дякували Сіркові й пішли собі щасливі додому. А Сірко зі
своїми козаками став гуляти по-старому.
"Гей ти, козаче, козаче Чупруне!
Де ж твої пригромкіїрушниці? Гей, мої рушниці у хана у світлиці. Сам я
молод у темниці".
Козак, душа правдива, сорочки не
має"
"Ой паночка наша, шаблюка! З бусурманом зустрічалась, Не раз, не два
цілувалась".
"Як натягну лук я, брязну тетивою,
то мусить утікати хан кримський з ордою".
"Зброя в них вся була вбрана у золото і срібло, на зброю вони клали
все своє багатство: той не козак, коли у нього недоладна зброя".
(Літопис Самовидця)
"У нас над усе честь і слава,
військова справа, -Щоб і себе на сміх не дати, і ворогів під ноги
топтати".
"Ой не знав козак, та не знав
Супрун,Як славоньки зажити; Гей, зібрав військо, славне запорізьке, Тай
пішов орду бити".
(3 козацьких пісень )
Рушниця (від слова "рука"). Рушниці у козаків були багатьох
видів: самопали, мушкети. Стріляли з них, накладаючи порох на поличку та
підпалюючи його.
Рушниці козацькі мали довгі стволи та оздоблені коштовностями ложа.
Стріляли з них на великі відстані і дуже влучно.
I
1. Опиши від першої особи подорож козака з Києва на Запорізьку Січ?
II
1. Намалюй козацьку зброю та одяг козаків.
2. Намалюй козацьку корогву Київського полку, твоєї школи, твого класу.
3. Склади казку про одного з українських гетьманів.
4. Склади усний опис міста Києва (за доби Козаччини).
5. Добери та вивчи декілька козацьких пісень, готуючись до конкурсу на
кращого знавця козацького епосу.
Козак - вільна людина.
Літопис козацький - історичний письмовий твір, який
розповідає про події доби козаччини
Корогва. хорогва - бойовий прапор у військових підрозділах
козаків.
Хоружний - керівник військової підготовки у козацькому
війську.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
13
Під владою россійських царів.
Київ був прикордонним містом і царський уряд хотів
перетворити його на важливий укріплений пункт імперії.
У 1706 році, під час російсько-шведської війни, цар Петро І наказав
закласти на Печерську могутню фортецю з валами, бастіонами, арсеналом.
У 18 ст. закінчилась гетьманська доба в історії нашої
держави. Славні справи гетьманів Б. Хмельницького та І. Мазепи навіки
залишились в пам'яті українського народу.
Бачив "царську милість" і гетьман І.Мазепа, але мовчав,
присилаючи козаків на будівельні роботи. Український гетьман сподівався, що
нова фортеця знадобиться йому для столиці майбутньої незалежної України.
Саме за кошти І. Мазепи у Києві будувались храми, монастирі, освітні
установи, інші архітектурні споруди.
Але царський уряд ліквідував гетьманську владу і почав наступ на права і
вольності українського народу. 1834 р. російський цар Микола І скасував дію
Магдебурзького права в Києві, і тепер вже назавжди. Герб із зображенням
архангела Михаїла і майно магістрату було передано в петербурзький
артилерійський музей. А замість магістрату була створена Київська дума на
чолі з міським головою. Вся діяльність думи повністю залежала від царських
органів управління: губернатора, поліцейських чинів, різноманітних комісій.
Серед перших депутатів - гласних Київської думи, були
дворяни, купці, священики, професори, інженери, юристи, лікарі. Гласні думи
обрали свій виконавчий орган - міську управу на чолі з головою. Київський
голова носив спеціальний мундир, особливий знак, мав чимале річне жалування
- понад 6000 крб.
У роки управління містом з 1870 р. до початку 20 ст. Київська дума активно
займалася міським будівництвом та благоустроєм.
Була побудована каналізація, яка вивела відходи за межі міста. Дума
затвердила і здійснила велику програму електрифікації центральних і
віддалених районів: Шулявки та Солом'янки. На рубежі 19-20 ст. по Києву
пролягли перші трамвайні й автобусні маршрути. З'явились також перші таксі,
хоч і користуватись цими машинами могли тільки заможні кияни. Завдяки
діяльності міської думи в Києві відкривались нові школи, медичні заклади,
театри, йшла забудова нових районів. Як писав один із сучасників, який
відвідав Київ на початку 20 ст.: "архітектурні споруди відрізнялись
неабиякою витонченістю і не поступалися кращим містам Європи".
На початку 19 ст. російська імперія вела постійні війни. Тому за
государевим повелінням у Києві почалося будівництво нової Печерської
фортеці. Роботи тривали цілих 25 років. Нова військова споруда охоплю¬вала
всю територію Печерська та Києво-Печерської Лаври. Фортеця мала могутні
стіни з амбразурами для рушниць та гармат, казарми, рови, бастіони і навіть
водопровід. Спеціальний механічний пристрій подавав воду з Дніпра на висоту
більше 100 м. Одночасно у фортеці могли витримувати облогу десять з
половиною тисяч осіб.
Із вдосконаленням військової техніки Печерська фортеця втратила своє
значення. її приміщення почали використовувати як в'язницю, в якій тримали
тих, хто боровся проти самодержавства. Одна із її будівель - Косий капонір
- названа так тому, що стояла під кутом до інших споруд, згодом стала
політичною в'язницею. Тут не тільки утримувалися засуджені, а й
виконувалися смертні вироки. Сьогодні тут працює дуже цікавий музей,
обов'язково відвідай його.
Поступово Печерськ перетворюється на адміністративну частину міста.
Під захистом війська тут будуються та розселяються представники київської
знаті - дворяни, чиновники та інші.
Реальна влада в Києві опинилася в руках царських генерал-губернаторів. Вони
були слухняними виконавцями наказів із Петербурга. Так, київський
губернатор П.Румянцев одержав від цариці Катерини II наказ рішуче нищити
українські права та вольності. Царський вельможа навіть засудив до страти
групу українців, які мріяли повернути автономний устрій України. Останній
київський губернатор Ф.Трепов відзначився тим, що всіляко перешкоджав
встановленню пам'ятника Т.Шевченкові в Києві, жорстоко переслідував
українську інтелігенцію.
Імператорські установи розташувались у Києві на Печерську,
на території Липок, названої так від липового гаю, який був насаджений в
цій місцевості. Тут з'явилися будинки російських вельмож та військових,
банки та інші установи. У середині 18 ст. в Липках постала і царська
резиденція - палац-красень із садом, оранжереями, павільйонами. У різні
часи в палаці зупинялись російські самодержці Катерина II, Олександр II,
багато відомих іноземців. Імперські структури в Києві піклувалися, в першу
чергу, про свій власний добробут, мало займалися проблемами благоустрою
Києва. Поруч з розквітаючим аристократичним Печерськом, інші райони Києва
мали значно бідніший вигляд. З цього приводу сучасник писав:"...
прекрасні церкви, гідні прикрасити найбагатше місто, царський палац вишуканий
і нарядний, і як фон всієї цієї розкоші - запустіння, бруд та відсутність
порядку, які доходять до казкових розмірів".
Київські губернатори влаштовували розкішні бали, прийоми, банкети,
витрачаючи на це державні та міські кошти. Кияни бачили в цих губернаторах
хапуг та свавільників, які шкодили місту, доводили до в'язниць та заслань
усіх, хто їм не подобався. Наприклад, губернатор граф В.Левашов наказав
вирубати улюблений киянами Липовий гай, щоб на його місці побудувати нові
будинки для київської знаті. А наступний генерал-губернатор Д.Бібіков
навіть закрив Київський університет, студенти якого висловлювали протест
проти існуючих порядків. Тоді з навчального закладу було виключено багатьох
студентів, яких було віддано у солдати, ув'язнено та відправлено на
каторгу. Про ці події існує легенда. Чутки про виступи київських студентів
докотилися до далекого Петербурга. Цар Микола І наказав вифарбувати стіни
університету в червовий колір, щоб студентам було соромно. Такий колір
університетські стіни зберігають і до нашого часу. Але це тільки легенда.
Червоний колір мали стрічки ордена святого Володимира, на честь якого було
названо Київський університет.
Історія.
У середині 18 ст. за проектом архітектора Б. Растреллі був
збудований і царський палац. Пізніше, на честь імператриці Марії, яка разом
з Олександром II повинна була відвідати Київ, його назвали Марийським.
Придивившись уважно, ти зрозумієш, що він теж виконаний в стилі бароко.
Неможливо відірвати погляду від краси та неповторності палацу.
Саме в ці часи "вознеслась" до небес "зачарована"
церква. Андріївська церква належить
до безцінних скарбів Києва. Височить вона на одній із круч Старокиївської
гори. З її тераси чудово видно древній Поділ, задніпровські далі, нові
житлові масиви. її видно звідусіль.
Побудовано Андріївську церкву у 1748 році на замовлення імператриці
Єлизавети Петрівни за проектом талановитого архітектора Бартоломео
Растреллі, італійця за поход¬женням.
Андріївська церква - одна з найяскравіших будівель стилю
бароко. Для барочних споруд характерні парадність, ефектність,
мальовничість і динамічність архітектурних форм, багатство декору, яскраве
контрастне фарбування стін, велика кількість позолоти. Усі ці риси
притаманні Андріївській церкві.
До храму з вулиці ведуть широкі чавунні сходи.
Андріївська церква справляє ера-дорогоцінної коштовності, яка
переливається, міниться, сяє на сонці, зачаровує наш погляд.
Існує майже детективна історія про будівництво в Києві пам'ятника великому
гетьману України Богдану Хмельницькому. Кажуть, що поставити в Києві
пам'ятник уславленому державотворцю прийшло на думку ректору Київського
університету М. Максимовичу. Звичайно, царський уряд не збирався виділяти
кошти на нову споруду. Але гроші знайшли самі кияни. На добровільні народні
внески було зібрано понад 40 тис. крб., а пам'ятник було замовлено відомому
російському майстру М.Мікешину. Це мала бути скульптура гетьмана-вершника
на гранітній скелі, який лівою рукою тримає коня за вузду, а правою -
булаву. Під скелею були розміщені фігури селян, які слухають кобзаря. Але
хтось доніс губернатору, що кобзар дуже схожий на Тараса Шевченка, якого
весь час переслідував царський уряд. І тоді пам'ятник одразу взяли під
варту. Кияни з сумом жартували: "Богдана заарештовано". Кілька
років пам'ятник стояв на подвір'ї. І тільки 1888 року його урочисто було
встановлено на гранітному постаменті на Софійській площі.
I
1. Чому в Києві царський уряд будував багато військових споруд?
2. Яка суперечність існувала в розбудові Києва 18-19 ст.?
3. Чому влада заважала встановленню пам'ятника Богданові
Хмельницькому?
4. Чим тобі запам'яталася діяльність Київської думи?
II
1. Розкажи про історію Київської фортеці.
2. Дай характеристику справам київських генерал-губернаторів.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
14
Київський кафедральний Володимирський
собор
15 липня 1862 року в Києві відбулася урочиста подія - було
закладено Володимирський собор.
Це був день вшанування пам'яті святого князя Володимира, який охрестив
киян. Будівництво храму тривало двадцять років. Собор зростав на доброчинні
внески жителів міста. Над будівництвом та оздобленням храму працювали
найкращі українські, російські й польські архітектори та живописці.
Це - традиційний шестистовпний, хрестово-купольний храм (ти
вже знаєш про це з давньоруської історії), увінчаний сімома банями.
Центральний купол, що уособлює Ісуса Христа, височить над чотирма іншими,
що оточують його і символізують учнів-апостолів. Ще два підносяться над
вежами, що ведуть на хори. Саме в них побудовані дзвіниці. Дзвони
Володимирського собору - повноправні громадяни міста. Вони і зараз
малиновим передзвоном сповіщають киян про великі християнські свята та
урочисті події, дзвоном жалоби змушують наші серця щеміти за тими, хто
пішов з життя, під час небезпеки вони б'ють на сполох.
Споруда має урочистий, святковий вигляд. Стриманий зовні,
собор вражає красою свого внутрішнього вбрання. У центральній апсиді, на
блискучому золотому тлі, що передає небесне сяйво, зображена Богоматір з
немовлям. Вона йде нам назустріч, обома руками обіймає та пригортає до себе
дитину. Бо що є найдорожчим для кожної матері? Звичайно, - її дитина. Матір
Божа несе сина свого людям, віддає його на покуту за їхні гріхи. Погляд
Марії, спрямований повз глядача, сповнений скорботи від передчуття
трагічної долі сина. Вівтарний образ Богоматері, як і значну кількість
великих настінних розписів у соборі, створив художник Віктор Васнєцов. Ти
вже познайомився з його роботами: "Хрещення святого князя
Володимира" (в темі 9), образом Нестора-літописця (в темі 1). Про
святого апостола Андрія Первозванного, який приніс у Київ християнську
віру, ти також знаєш з попереднього матеріалу. Його зображено суворим
сивочолим старцем у момент натхненної проповіді... З ім'ям іконописця
Алімпія, який тримає чудодійну ікону в руках, пов'язано виникнення
малярства на Русі... Княгиня Ольга, князь Володимир, ченці Антоній та
Феодосій, які заснували Києво-Печерський монастир, безвинно вбиті брати Борис
і Гліб та багато-багато святих своєрідних героїв давньоруської історії -
постають перед тобою.
Художники М.Нестеров, М Врубель, М.Пимоненко створили цілу
галерею біблійних та євангельських образів, історичних осіб, прикрасили
храм різноманітними рослинними та геометричними орнаментами,
неперевершеними за кольоровою галузю та фантазією.
У1988 році в соборі святого Володимира святкували
тисячоліття хрещення Русі.
Цей храм не тільки є своєрідним літописом часів Київської Русі, а й
увіковічнює славетну історію всього українського народу.
На одному з центральних київських бульварів, названому на
честь Тараса Шевченка, височить діючий православний Володимирський собор,
який з повним правом можна назвати перлиною у низці дорогоцінних
архітектурних коштовностей Києва.
I
Чи можна назвати розписи Володимирського собору давньоруським літописом? Доведи
свою думку.
II
Разом із батьками відвідай собор у вихідний день. Розкажи їм усе, що ти
знаєш про київських князів, знайди їх зображення в інтер'єрі собору.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
15
Тарас Григорович Шевченко у Києві
Народився Т. Шевченко 9 березня 1814 року в сім'ї
кріпака. Коли йому виповнилось 15 років, пан Енгельгардтп, якому належала
сім'я Шевченків, вивіз Тараса спочатку до Вільно (нині Вільнюс ), а потім у
Петербург. Під час переїзду відбулася перша зустріч Т. Шевченка з Києвом. У
Петербурзі, завдяки щасливій зустрічі з земляком І.Сошенком, познайомився з
визначними діячами російської та української культури. Вони і викупили
Тараса з кріпацтва.
Ще задовго до викупу почалась його поетична діяльність. Його ранні твори
"Реве та стогне Дніпр широкий", "Така її доля" стали
улюбленими в народі піснями.
У1843 році Т.Шевченко, подорожуючи по Україні, побував у Києві. Якось Т.
Шевченко, захоплений малюванням Золотих воріт, почув голосний дитячий плач.
Відклавши олівці, поет пішов уздовж валу. У глибокому рівчаку він побачив
маленьку дівчинку. Відразу спустився вниз, взяв її на руки, почав
заспокоювати. Дитя зголодніло, кричало і кликало маму. Тоді Тарас, взявши
дитину, вирушив шукати матір до Софійського собору. Там йому назустріч
вибігла заплакана, перелякана жінка, схопила дівчинку, радісно притисла її
до грудей. Посміхнувся Т. Шевченко, і, можливо, саме в ту хвилину в душі
поета народилися слова: "Нічого кращого немає, як тая мати
молодая..."
Другий приїзд Т.Шевченка до Києва відбувся у 1845 році. У лютому 1847 року
він був призначений викладачем малювання Київського університету. Але не
судилося йому довго працювати. В той час у Києві виникла таємна організація
Кирило-Мефодіївське товариство, до якого вступив і Т.Шевченко. Товариство
мріяло про скасування кріпосного права, повалення самодержавства, але скоро
всіх членів організації було заарештовано. 10 років Т.Шевченко перебував на
засланні. Незважаючи на заборону писати і малювати, він і там продовжував
свою діяльність.
Після заслання він повертається на Україну, знову
проповідуючи визвольну ідею, бореться за правду і волю. Після чергового
арешту Т.Шевченка хоч і звільнили, але змусили виїхати з Києва. Більше до
Києва Тарас не повертався.
Тарас Шевченко більше відомий як поет та революціонер. Але він був і
надзвичайно талановитим художником. Відразу після викупу з кріпацтва він
навчався в Петербурзькій академії мистецтв. За малюнок з натури, картини
"Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці", "Циганка-ворожка"
Т. Шевченко отримує кілька нагород.
Одна з найвідоміших картин Т. Шевченка -
"Катерина" була написана після виходу в світ його однойменної
поеми. Під час подорожі на Україну він робить багато замальовок, в Києві
працює над зображенням його краєвидів. Тут з'являються малюнки "Видубицький монастир у
Києві", "У Києві", виконані олівцем. Він змалював Ки]вський
костьол, Васильківський форт, Троїцьку церкву, краєвиди Вишгорода та інші.
На жаль, більшість малюнків не збереглася, їх забрали під час арешту.
Кияни з пошаною охороняють пам'ятні місця, позивані з
перебуванням Т. Шевченка у Києві. Зберігся будинок у провулку Шевченка, 8-А
(колись це місце називали Козиним болотом). Тепер тут знаходиться літературно-меморіальний
будинок-музей Т.Г.Шевченка. Пам'ятають Шевченка і стіни Київського
університету, що на вул. Володимирській, 60, Києво-Печерської лаври та
Видубицького монастиря, найулюбленішими куточками міста, де бував сам
Шевченко, були Володимирська гірка, Аскольдова могила, навпроти
університету стоїть величний пам'ятник кобзареві. Тут завжди людно -
нащадки вклоняються великому синові свого народу.
Він словом пророчим освітлював далі, Закриті страшними завісами хмар,
Він долю свою і талант свій - без жалю поклав на святий України алтар.
(Василь Письменний )
1. Пригадай, що тобі відомо про Т.Г. Шевченка.
2. Підготуй невеличку розповідь про Т. Шевченка-художника.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
16.
Київські просвитителі.
Кожна нація має своїх яскравих культурних діячів, які сприяли розвитку
духовності, наукових знань та освіти народу. Такою постаттю в історії
України був Лазар Барано-вич - церковний діяч і письменник, педагог і
дипломат. Лазар Баранович починав свою кар'єру викладачем
Києво-Могилянської академії, якийсь час був ректором цього уславленого
вищого навчального закладу. В період Визвольної
війни українського народу 1648-1657 рр., яку очолив Богдан Хмельницький,
Лазар Баранович перебував у найближчому оточенні гетьмана. За його порадами
були видані гетьманські універсали, які сприяли розвитку освіти та
книгодрукування в Україні.
Його перу належать книги "Меч духовний" (1666),
"Труби словес проповідних" (1674). У відомій книзі Лазаря
Барановича "Аполлонова лютня" (1671) зібрано тисячу віршів, в
одному з яких поет і проповідник виступив проти братовбивчої війни,
закликаючи до єдності весь український народ:
Як в морі човен хвилі хитають, Так Україну війни донімають, В крові
Україна. В чварах гине слава!
Проповіді, які виголошував Лазар Баранович, приваблювали слухачів своєю
вишуканістю, вражали прикладами з античної та європейської історії.
Багато зусиль доклав для впровадження в Україні кращих традицій
європейської освіти Петро Могила. Влітку 1631 р. він, тоді ще
Києво-Печерський архімандрит, крім існуючої з 1615 р. Братської школи,
відкрив власне училище при монастирі. Пізніше Лаврська і Братська школи
об'єдналися. З цього об'єднання розпочалася історія Києво-Могилянського
колегіуму, який досить часто називають академією, - одного з найвідоміших і
престижніших вищих навчальних закладів Європи.
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років, упродовж яких
студенти вивчали філософію, богослов'я, іноземні мови, українську мову та
літературу того часу, історію, географію, математику та медицину. Велику
увагу в колегіумі приділяли риториці - навчанню виголошувати промови, вести
дискусію.
За час свого існування Києво-Могилянський колегіум
підготував близько 2000 студентів. У різні часи в колегіумі навчались
музиканти А. Ведель і М. Березовський, перший український професор медицини
І.Андріївський, письменник М.Базилевич, видатний сходознавець
В.Григорович-Барський, архітектор І.Зарудний, відомий вчений М. Ломоносов
та багато інших.
Значний внесок у розвиток освіти і наукової думки в Україні
зробив Інокентій Гізель. Він був професором і ректором Києво-Моги-лянської
академії, архімандритом Києво-Печерської лаври. Сучасники називали Гізеля
одним з найвидатніших інтелектуальних і духовних авторитетів 17 ст.
Російський царизм у другій половині 18 ст. приніс в Україну кріпацтво,
утиски української культури і мови. Народ переживав гірку добу вимушеного
занепаду. В ці страшні часи Григорій Сковорода вважав за свій обов'язок
бути серед людей і нести їм Боже слово віри і підтримки.
Він - нащадок козацького роду, вихованець Київської академії
- відмовився від високих посад, мандрував дорогами України, навчав дітей,
пропагував ідеї гуманізму і справедливості. На думку Григорія Сковороди,
здобуття освіти, дотримання високих моральних принципів і наполеглива праця
ведуть людину до досконалості й самопізнання. "Бог, - казав він, - дає
народам науки та мистецтво, які зміцнюють політичний організм зоблять його
міцним, мирним та благополучним. Держава, збудована на цьому, є дім Божий,
окрема людина, будуючи життя своє на цьому, стає благочестивою".
Г. Сковорода прагнув
до утвердження в світі спраdжньої християнської держави, яка б шанувала свій
народ.
От і зараз величний і зосереджений Григорій Сковорода стоїть на
Контрактовій площі. В простому селянському одязі, з торбиною за плечима,
поглядом лине в далечінь. І несе людям віру в неминучість торжества правди
і справедливості.
I
1. Кого з видатних українських просвітителів ти знаєш?
2. Кого і чому називають мандрівним філософом?
II
1. Поясни, чому їх називають просвітителями.
2. Назви рік виникнення Києво-Могилянської академії.
3. Удома склади оповідь про діяльність одного із просвітителів
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
17
Київські музи
З нашим містом пов'язані життя і діяльність багатьох відомих письменників.
У різні роки в Києві жили і працювали Тарас Шевченко, Леся Українка,
Володимир Короленко, Михайло Булгаков, Анна Ахматова, Максиміліан Волошин,
Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Гоголь, Йосип Мандель-штам,
Шолом-Алейхем та багато-багато інших. Тож помандруємо вулицями міста і
пригадаємо тих, хто уславив його своєю невмирущою творчістю.
25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському народилася
славнозвісна поетеса Леся Українка (справжнє ім'я - Лариса Петрівна Косач).
її талант проявився дуже рано. Вже в 9 років вона пише відомий вірш
"Надія". У 12 років на одному з дитячих свят читає свої вірші,
присвячені великому Кобзареві.
Вставай, хто живий,
в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мли,
Досвітній вогонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
(Леся Українка)
Появу першої збірки віршів Лесі "На крилах пісень" відомий
письменник І.Франко назвав важливим досягненням в українській літературі.
В 11 років Леся захворіла на туберкульоз кісток. Невиліковна
хвороба супроводжувала її тридцять років. Незважаючи на особисту трагедію,
ії поезія завжди була сповнена оптимізмом та вірою в майбутнє.
На площі, що носить ім'я славетної поетеси, стоїть пам'ятник тендітній,
гордій, незламній Лесі Українці.
"Всім змістом свого життя вона зв'язана з життям
українського народу, бо, додаймо, як уся творчість Шевченка, Франка, так і
Лесі Українки була глибоко національна", -писав М.Грушевський.
Письменник Михайло Булгаков народився в Києві на вул.Воздвиженській в
родині професора Київської духовної академії. Навчався в Київській
гімназії. У 1916 році закінчив медичний факультет Київського університету.
В різні роки проживав у Києві на вул. Рейтарській, Андріївському узвозі №
13. Життя склалося так, що письменник був змушений залишити місто, однак його
завжди називали "письменником з Києва". І не дивно. В романі
"Біла гвардія", п'єсі "Дні Турбіних" автор докладно
розповідає про події, що відбувалися в роки громадянської війни в Києві.
Сюжети з життя міста можна зустріти в багатьох творах письменника. Житній
базар, Караваєві дачі, аристократична частина міста, що тоне в липових
алеях і садах - Липки, трамвайні маршрути Києва, вулиця Олександрівська,
Андріївський узвіз, Володимирська гірка - "краща місцевість у
світі" - описані автором багато разів і з великою любов'ю. За творами
М. Булгакова були створені чудові художні фільми: "Дні Турбіних",
"Майстер і Маргарита", "Біг", "Собаче серце"
та інші. Музи - богині, заступниці мистецтв і наук.
У поетичній творчості Анни Ахматової Київ займає
особливе місце. В юнацькі роки вона навчалась у Фундуклеївській гімназії,
потім на юридичному факультеті. Жила Ахматова на вул. Тарасівській, №
23/25, потім - на Круглоуніверситетській.
Перший збірник поезій Анни Ахматової під назвою "Вечір" був
надрукований на "очатку 1912 року. До нього ввійшли твори, написані в
Києві в різні часи. Писала Анна Ахматова російською мовою. Радість першого
кохання, неповторність київських вулиць, краєвидів - усе це знайшло своє
місце в поезії Анни Ахматової. В одному з віршів вона писала :
Над горой своей Владимир
Поднял черний крест.
Липы шумные и вязы
По садам темны,
Звезд иглистые алмазы
К богу взнесены...
В одному зі своїх робочих зошитів Ахматова окреслила творчий
план: "З "Київського зошита" 1909 р. зробити збірку
"Передвечір'я". У цей розділ передбачалося включити вісім
віршів... План залишився нездійсненим...
На вулиці Рогнідинській киян і численних гостей нашого міста трічає
елегантно вдягнутий добродій. Він стоїть замислившись, з усміхненим
обличчям, неначе вивчає життя 21 століття, шукає нових сюжетів для своїх
творів. Це - великий єврейський письменник Шолом-Алейхем (Шолом Нохумович
Рабинович). Знявши капелюха, він ніби вітає нас, адже Шолом-Алейхем означає
"Мир Вам!"
Першими літературними виступами Шолома були кореспонденції в
газеті: серії фейлетонів і нарисів, численні повісті, оповідання, одноактні
драматичні сцени і багато віршів. Молодий письменник висміював хапуг і скупих
багатіїв, стояв на захисті гідності усіх людей .
Пізніше Шолом-Алейхем переїхав до Києва, де надрукував свій
р Тев'є-Тевель". Ця п'єса зробила його всесвітньо відомим, за під
назвою "Тев'є-молочник" і зараз має великий успіх у чів
Національного академічного драматичного театру Оранка і багатьох театрів
світу. Всього Шолом-Алейхем написав двадцять п'ять п'єс. У його творах
яскраво і неповторно передано життя Києва.
I
1. Чому М.Булгакова називали "письменником
Києва"?
2. В яких творах київських письменників відображено
сюжети з життя нашого міста?
II
1. Назви літераторів, творчість яких була пов'язана з
Києвом.
2. Які художні фільми за творами цих письменників ти
бачив? Поділись своїми враженнями.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
18
Київська доба Михайла Грушевського
Під прапором української революціїВоля!? Воля!? Сниться, може?
Друже! Брате! Говори! Що?
Народ! Солдати?! Боже! Бій...
червоні прапори!
Ці рядки записав у своєму щоденнику відомий український поет Олександр
Олесь.
У цей час у Росії почалась революція. Згодом вона прийшла і на
Україну. В березн 1917 р. утворився перший український парламент -
Центральна Рада. її очолив відомий український історик та державний діяч
Михайло Грушевський. Сучасники називали його Нестором української історії.
Найвидатнішим твором вченого стала багатотомна "Історія
України-Руси", яка налічувала дев'ять томів та понад 6000 сторінок.
У роки самодержавства видатного вченого переслідували. У
Києві його навіть заарештували та відправили до Лук'янівської в'язниці.
Жандарми ув'язнили Грушевсько-го в одиночній камері, забороняючи передавати
йому книжки з волі. Згодом Грушевського хотіли вивезти до Сибіру, але за
нього заступилися колеги російські історики. Коли почалась українська
революція, Михайло Сергійович перебував у Москві, але відразу виїхав до
рідного краю. Через революційні події доїхати до Києва було нелегко.
На шляху до Києва вагон, у якому Грушевський повертався на
Батьківщину, загорівся, і він ледве врятувався. Усі його речі, книжки,
цінні рукописи згоріли. У Києві його вітали бурхливими оваціями. Зустрічати
великого українця прийшли цивільні та військові. Грушевського обрали
головою Центральної Ради, і він одразу опинився у вирі політичних подій.
Кияни активно виступали на захист української незалежності.
На Софійській площ постійно збиралися робітники, селяни, інтелігенція,
військові.
Могутні демонстрації під синьо-жовтими прапорами зі співом шевченківського
"Заповіту" проходили по Хрещатику. Це були по-справжньому
незабутні дні.
Історик Микола Виговський описує їх так: "Йшли колони
війська, робітників фабрик водів - уперше під національними
прапорами".
Розповідають, що після рядів війська, робітників та
інтелігенції підійшла група людей на чолі з професором М.Грушевським. Він
щойно повернувся із заслання, де перебував більше двох років, весь
посивілий. Із гущі демонстрантів залунало: "Михайло Грушевський! Слава
йому!" Знову йдуть лави, спиняючись на короткий час, щоб проспівали
"Ще не вмерла Україна", "Заповіт" та інші пісні... Всі
скидають шапки...
Слова гімну полум'яніють на багатьох прапорах: "Хай
живе Вільна Україна", "Душу, положимо за нашу свободу".
Перші засідання українського парламенту відбувались у
великому напівкруглому будинку на вулиці Володимирській, де містився
педагогічний музей. Під скляним куполом величної будівлі зачитувались
історичні універсали Української Ради. У 1917 р. тут проголошувався
автономний устрій України та Українська вільна республіка. А в січні 1918
р. лунали історичні слова про незалежність нашої держави:
"Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого
незалежною, вільною, суверенною державою українського народу".
Українські універсали будили національну свідомість, піднімали народ на
боротьбу за волю, за Україну.
В ті буремні роки поет Борис Гомзин писав:
Великдень іде і б'є у дзвони,
І дзвони розпливаються червоні.
Христос воскрес!
Іде воскресла Воля!
Універсал - документ державної влади.
Крути.
Важкі випробування випали на долю молодої Української
держави. У січні 1918 р. більшовики підняли в Києві повстання на заводі
"Арсенал". Починалась страшна радянська війна, жорстока і
безглузда. У Центральної Ради ще не було великого війська, щоб захистити
місто від нападу.
Більшовики вели наступ на Київ. Біля містечка Крути зайняв
оборону загін київських юнаків.
Багато з них ледве вміли стріляти, але їм вдалося відбити
кілька шалених атак. Однак, сили були нерівні. Велика група молоді
потрапила в полон і була розстріляна. Рішенням Центральної Ради тіла вояків
було урочисто поховано на Аскольдовій могилі. їх жертовності і героїзму
присвятив свої рядки поет Павло Тичина.
У кінці січня більшовики підійшли до Києва. Вони оточили
місто й кілька днів обстрілювали його з гармат. Запальні снаряди вибухали
на вулицях, падали на мирні будівлі і навіть влучили в міську лікарню.
Кілька снарядів підпалили будинок Грушевського. У вогні згоріли рукописи та
цінна бібліотека вченого. Щоб врятувати місто від повного знищення, кілька
членів Київської думи переправилися через Дніпро і прийшли в штаб
більшовиків, вимагаючи припинення вогню. Коротка пауза в боях дала
можливість українській владі переїхати до Житомира. Більшовицькі частини
вступили до Києва, де застосували тактику червоного терору проти
українського населення. Три дні відбувалися грабежі, насильства і вбивства.
За роки громадянської війни Київ не раз буде захоплений
завойовниками: німецьким та польським військом, арміями царського генерала
Денікіна та іншими. Чужинці грабували місто, руйнували його традиції та
духовні святині. Влітку 1920 р. у Києві надовго встановилася Радянська влада...
Майбутнє покоління борців за визволення відвоювали волю і незалежність України. У неповторних
барвах серпня зустрічають Київ та кияни свято свободи, свято здобуття
Україною незалежності. Пройдено величний шлях боротьби і перемог.
Здійснилася мрія Михайла Грушевського - Україна вільна! Йому
не судилося дійти до мети, але справа його жива. Образ першого українського
Президента увічнений памятником, на його честь названа одна із центральних
вулиць Києва. Кияни ніколи забудуть того, хто так щиро любив Україну і
присвятив їй своє життя. М. Грушевський залишив для сучасників незрівнянний
приклад віри, коли в час надій і сподівань написав у своїх щоденниках:
"Я хочу ... жити, щоб працювати, страждати і боротись із вами".
I
1. Чому український народ високо шанує
подвиг героїв Крут?
2. Які твої враження після прочитання
вірша Павла Тичини "Пам'яті тридцяти"?
3. Хто такий Михайло Грушевський? Як
ти розумієш слова про те, що він не тільки писав українську історію, а й
творив її?
4. Як здійснилися мрії Михайла
Грушевського в сучасній Україні?
II
1. Підготуй розповідь "1917 р. у
Києві".
'
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
19
Київські театри.
У перекладі з грецької "театр" - це місце, де
відбуваються видовища. З давніх часів у нашому місті вирувало театральне
життя. З літописів відомо, ще перші видовищні вистави відбувались у палацах
київських князів. Про виступи скоморохів - бродячих акторів - згадується у
"Повісті временних літ". У часи давньої Русі у Києві були
поширені виступи співців-гуслярів. Особливою розвагою були ярмаркові
балагани, виступи музикантів, танцюристів, клоунів, фокусників, акробатів.
У ті давні часи театрів ще не було. Тому бродячі актори ходили від міста до
міста, водили за собою тварин - ведмедя чи козу, влаштовували розваги на
ярмарках, весіллях.
Театральні вистави вперше були започатковані у Києво-Могилянській академії.
Поширеними були "шкільні драми", де акторами були студенти та
викладачі. Вистави відбувалися як у приміщенні, так і просто неба. Театр
Київської академії мав значний вплив на розвиток театральної культури Росії.
Для київської знаті ставилися спектаклі у флігелі царського
палацу. Перший у Києві літній театр було відкрито в Двірцевому парку . Він
не мав даху і задньої стіни, тому декораціями слугували справжні дерева. Не
тільки вельможі були його глядачами, а й прості жителі Києва: студенти,
ремісники, робітники.
Дуже подобались киянам циркові видовища. Тому в місті
з'явилось відразу кілька цирків. На місці сучасного кінотеатру
"Україна" у 1900 році було відкрито двоповерховий цирк. Називався
він Кінний палац. Він мав чудові акустичні можливості, тому його приміщення
часто використовували під час гастролей українських та зарубіжних співаків.
Він був єдиним кам'яним цирком у Європі. Це свідчить про те, що кияни завжди
вміли цікаво відпочивати.
У другій половині 19 століття на місці сучасного стадіону
"Динамо" відкрився розважальний заклад "Шато де Фльор".
У ньому грав військовий оркестр, було відкрите кафе, танцювальний зал.
З часом тут утворилось російське драматичне товариство, яке
ставило різноманітні вистави, іувався швидким розвитком українського
кінемато-знімальна кіностудія, а на Хрещатику, в ілюзіонах так тоді
називали кінотеатри; "крутили" при переповнених залах російські,
французькі та американські кінострічки. Найпопулярнішою на той час була
кінострічка "Подовж на Місяць".
Оскільки кіно тоді було "німе", в залі постійно
знаходився піаніст, який супроводжував
кінопоказ музикою.
Важливою подією у житті киян стало відкриття в 1856 році
оперного театру. По-справжньому історичною подією було відкриття
стаціонарного українського театру Миколи Садовського. На сцені нового
театру з великим успіхом ішли спектаклі за творами Миколи Гоголя
"Тарас Бульба", "Ревізор"; Лесі Українки
"Камінний господар"; Івана Котляревського "Наталка
Полтавка" та інші.
Українське тесальне мистецтво постійно переслідувалось
царськими чиновниками. Тому вся трупа театру - 75 акторів та службовців -
завжди була під пильним наглядом поліції. Один із чеських губернаторів
навіть заборонив діяльність театрів на підвладній йому території. Але
зупинити духовне життя народу було неможливо.
У Києві творили корифеї українського театру П.Саксаганський,
М. Кропивницький,
І.Карпенко-Карий, М. Заньковецька. Талановита київська
актриса була найшанованішою у нашому
місті. На вистави з її участю завжди залюбки приходило
багато киян. Про неї писали:
Хто чув її, той чув наш степ зелений,
Стояв у нашому гаю,
Той розумів наш біль і гнів шалений
І плакав в нашому краю.
Видатні майстри та митці сцени будили національну свідомість українців,
змальовували поетичний неповторний образ нашого народу.
Сьогодні Київ по-справжньому театральний. Спектаклі
Національного академічного драматичного театру І.франка, Національного
академічного театру російської драми Лесі Українки, Київського
театру оперети, а особливо Націальної опери України відомі
як в Україні, так і в усьому світі.
Кияни з великою шаною до таланту акторів та найулюбленіших
героїв творів видатних митців
увічнили їх на пам'ятках, композиціях.
1. Як розвивалось театральне життя у давньому Києві?
2. Що ти знаєш про київські театри давні і сучасні?
3. Чому царський уряд переслідував український театр?
4. Згадай, які видатні театральні діячі жили і працювали у
нашому місті?
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
20
Видатні композитори та музиканти
Київське музичне мистецтво почало розвиватися ще в далекі
часи Київської Русі. В 11 ст. у місті існував двір церковних півчих, а в
1086 р. внучка Ярослава Мудрого організувала при Андріївському жіночому
монастирі дівочу школу. Пізніше в Києві було асновано "Братство
музикантів", існувала музична школа, мистецтво співу викладали також у
Києво-Могилянській академії.
Багатий український народний фольклор, кращі європейські
зразки музичного мистецтва -
все це сприяло формуванню і розвитку української національної музичної
школи.
Артемій Ведель
У розвиток музичного мистецтва зробив великий внесок київський композитор
М.П. Ділецький. Він розробив теоретичні основи партесного співу в роботі
"Граматика музикальна". Удосконалив та розвинув його видатний
хоровий диригент, співак (тенор) Артемій Лук'янович Ведель. Він обув
музичну освіту в Київській академії, збирав і записував українські пісні,
музичні композиції, глибоко вивчав музичну спадщину українського народу.
Артемій Ведель - автор 29 церковних хорових концертів.
У хорових концертах, створених Веделем, відчувається вплив
українського романсу. Слухачів зачаровує спів, що враз розливається, неначе
багатоголосся київських дзвонів на Великдень, то переходить у тихі
задумливі акорди і здається, ніби співає саме небо, рідна земля.
Максим Березовський
Яскраві сторінки в історію української музики вписав також Максим
Созонтович Березовський.
Він народився в 1745 році, освіту здобув у Київській академії. Потім
навчався в Італії, у 1771 році здобув звання академіка, його ім'я
викарбувано золотими літерами в Болонській філармонічній академії поряд з
ім'ям Моцарта. М.Березовський - творець класичного типу хорового концерту.
Партесний співвид хорового співу, поширений в українській
церковній музиці 17-18 ст. Для нього властиве багатоголосся акордового
складу з поділом хору на окремі парти (кількість голосів від 3 до 12, іноді
24, 48). Виник на Україні на противагу католицькому богослужінню.
Навчаючись у Київській академії, М. Березовський одночасно
співав у академічному хорі і писав хорові твори. За виняткові здібності в
13 років був узятий до Петербурга, де навчався композиції та вокалу,
виконував оперні партії. У 1773 році на замовлення міста Ліворно
М.Березовський створив оперу "Демофонт", постановка якої мала
величезний успіх. Серед духовних творів, написаних в Італії, широко відомою
є "Літургія Іоанна Златоуста".
Багато сил і енергії М.Березовський витратив на те, щоб
добитися від російського уряду дозволу на відкриття в Україні музичної
академії. На жаль, ці проекти не було реалізовано - царський уряд не бажав
і боявся розвитку української культури, вбачаючи в цьому загрозу своїй
колонізаторській політиці.
Твори видатних композиторів С. С. Гулака-Артемовського випускника Київської
духовної семінарії) "Запорожець за Дунаєм", "Українське
весілля", "Ніч на Івана Купала" та Д. С. Бортнянського
"Сокіл", "Креонт" насичені яскравим національним
колоритом, патріотичними мотивами. Вони стали надбанням українського і
світового музичного мистецтва.
Микола Лисенко
Величною постаттю в українському музичному мистецтві є Микола Віталійович
Лисенко - український композитор, піаніст, педагог, хоровий
диригент. Він є основоположником української класичної музики.
За його участю були організовані хори студентської та
робітничої молоді. Концерти хорів проходили в Театрі Бергоньє, в залі
купецького зібрання (зараз будинок Національної філармонії). Кошти від
концертів ішли на допомогу 183 студентам Київського університету, відданих
у солдати за виступ проти царського уряду. Незважаючи на погрози і заборони
з боку властей, він щороку організовував проведення шевченківських вечорів
і концертів у Києві.
Подружжя Ольга Антонівна та Микола Віталійович Лисенки навчали
музиці Лесю Українку. В 1904 р. здійснилася заповітна мрія композитора - в
місті відкривається музична школа, яку він очолив. Тут навчали учнів
класичної музики, прищеплювали любов до українського музичного мистецтва.
М.В.Лисенко зібрав та обробив кількасот українських народних пісень,
зокрема "Веснянки", "Колядки - Щедрівки" та багато
інших, вони були видані в декількох збірниках. Ці пісні стали відомі в усій
Україні, їх співали всюди, захоплюючи слухачів красою і мелодійністю української
мови. Багато пісень М.В.Лисенко написав на тексти Т.Шевченка, І.Франка,
М.Старицького, Лесі Українки.
Ним були написані опери "Чорноморці",
"Наталка Полтавка", "Тарас Бульба", "Енеїда".
Ці вистави першими побачили київські глядачі.
Він створив близько 80 вокальних та фортепіанних творів,
дитячі опери "Пан Коцький", "Зима і весна",
"Коза-дереза". У постановці опери "Коза-дереза" брала
участь Леся Українка.
I
1. Які українські музичні твори ти можеш назвати?
2. Кого і чому називають засновником української класичної музики?
3. Чому А.Веделя називають українським національним композитором?
4. В яких музичних творах відображені історичні події, що відбулися в
Україні?
II
1. Кого з видатних українських музикантів та композиторів ти знаєш?
2. Удома склади коротку розповідь про творчість М.Березовського.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
21
Герої київської оборони.
Краса й багатство Києва не одне століття приваблювали до
себе загарбників. Киянам часто доводилося кидати мирну працю і братися
за зброю. Цього разу біда прийшла на світанку
22 червня 1941 року. Літнього недільного ранку почалась збройна навала
нацистської Німеччини. Гітлерівці планували захопити Київ за кілька днів.
До цього німецька армія вже окупувала пів-Європи. За 5 днів фашисти
загарбали Голландію, за 19 - Бельгію, за 35 - Польщу, за 44 -
Францію, за 63 - Норвегію і за 1 день - Данію.
Столиця України мужньо відбивала атаки ворога понад два
місяці. Місто захищали піхотинці, десантники, танкісти та льотчики. Вже в
перший день війни в київському небі українські пілоти збили кілька
німецьких літаків. Сереї полонених німців були прославлені аси
гітлерівської армії, які були нагороджені залізними хрестами за
бомбардування Варшави та Парижа.
"Чорними дияволами" називали фашисти моряків дніпровської
флотилії. Коли дніп-ровці йшли в атаку, німці в паніці тікали. Невипадково
в місті споруджено багато пам'ятників героям київської оборони.
Один із них знаходиться на Подолі - це пам'ятник морякам
дніпровської флотилії. Героїчно поводилися київські студенти та школярі
старших класів. Багато з них записалися в загони народного ополчення та
винищувальні батальйони. На Голосіївських висотах героїчний подвиг здійснив
київський студент-ополченець Яків Близнюк. Зі зв'язкою гранат він кинувся
під гусениці ворожого танка і зупинив броньованого велетня, який сунув на
місто.
"Машенька з Мишоловки" (Мишоловка - один із
районів міста Києва)- так з любов'ю називали оборонці Києва юну киянку
Марію Боровиченко. Разом із бійцями вона перебувала на передових позиціях,
допомагала пораненим, ходила в розвідку, а в одному з боїв знищила двох
фашистів. На її честь названо одну з вулиць Києва.
Київські підприємства почали виготовляти військову
продукцію. Навіть заводи, які виготовляли лимонад та дитячі іграшки, почали
випускати пляшки з запальною рідиною, гранати та міни. Київські школярі
будували укріплення навколо міста, чергували на дахах, відстежували
німецьких шпигунів, допомагали дорослим. Київська оборона зірвала
гітлерівські плани 'блискавичної війни".
Нескорені.
19 вересня 1941 року німецько-фашистські війська вдерлися в
столицю України.
Катування, вбивства, знущання стали головними ознаками німецького
"нового порядку". Накази німецького коменданта повідомляли: за
роздачу продуктів і одягу - розстріл, зз порушення комендантського часу
- розстріл, за опір фашистській владі - розстріл. Всенародною
трагедією стали масові розстріли в Бабиному Яру.
Німці закатували тут понад 100 тис. осіб:
військовополонених, підпільників, комуністів, а також циганів та євреїв.
Масові злочини в Бабиному Ярі тривали аж до осені 1943 року. В яру фашисти
побудували Сирецький концентраційний табір, де упродовж двох років окупації
масово страчували безвинних людей. Усього в нашому місті, в різних його
сайонах було п'ять таких таборів. В ярах на Сирці загинули тисячі
патріотів.
І серед них видатна поетеса Олена Теліга. Вона народилась і
виросла в Петербурзі в інтелігентній, освіченій українській родині. її
батько був міністром в уряді Української Народної Республіки. З часом сім'я виїхала за
кордон. Але серце Олени було з Україною. Саме їй вона мріяла віддати всі
свої сили і блискучий талант поетеси. Коли німці окупували Київ, Олена
Теліга - член організації українських націоналістів переїжджає до міста,
щоб вести підпільну боротьбу з ворогом.
Вона активно працює в спілці письменників України, видає
часопис "Літаври". Діяльністю Олени та її однодумців дуже швидко
зацікавилась німецька поліція. їм загрожувала небезпека. В Олени був шанс
врятуватись, таємно виїхавши із Києва. Але мужня жінка заявляє: "Я із
Києва нікуди не піду". Разом з нею залишається і її чоловік - Михайло.
Олена та Михайло Теліги, а також інші українські патріоти були закатовані
гітлерівцями в Бабиному Яру. Пізніше сучасники скажуть про них: "Олена
загинула за Україну, Михайло - за Олену".
Фашисти масово убивали і катували киян. Якось гітлерівці
вирішили провести заарештованих полонених моряків вулицями Києва, щоб
залякати людей, які ще не скорилися. Раптом над колоною полонених гордо
полинула пісня. Німці розгубилися, а потім пнулися бити в'язнів. Але
моряки, скручені дротом, чинили ворогам опір. Довелось окупантам викликати
допомогу. Шаленіючи від люті, гітлерівці всіх моряків живцем закопали в
Бабиному Яру.
Взяття Києва окупанти вирішили відсвяткувати на Хрещатику в готелі
"Континент". Тут зібралося понад 300 німецьких офіцерів та різних
чиновників. Але під час вечірки київські підпільники висадили в повітря
готель, перетворивши його на кам'яну могилу для непроханих гостей.
Навіть футбол став засобом боротьби з окупантами. Існує така
легенда: у липні 1942 р. фашисти вирішили влаштувати на честь своїх перемог
футбольний матч між збірною німецьких льотчиків "Люфтваффе" та
футболістами київського "Динамо", які залишилися в окупованому
місті. Пихаті німецькі офіцери й генерали заповнили трибуни стадіону.
Офіцери були впевнені в легкій перемозі своєї команди. Та вже перший тайм
закінчився на користь киян. Тоді до роздягальні київських футболістів
увійшов офіцер гестапо: "Ви повинні програти, тоді залишитесь живими.
Це наказ коменданта". Але київські спортсмени вирішили вести гру до
перемоги.
Оскаженілі гітлерівці заарештували динамівців кількох із них
розстріляли в Бабиному Яру. Перед стратою воротар команди Микола Трусевич
гордо кинув катам в обличчя: "Били ми вас на футбольному полі, поб'ємо
і в бою. Вам не зламати нас!"
Визволителі.
Нарешті прийшов кінець гітлерівським злочинам. Восени 1943
р. війська Першого Українського фронту почали потужний наступ. Німецькі
генерали сподівалися, що зуміють відсидітися за могутньою лінією оборони,
яку побудували на схилах Дніпра і назвали її "Східним валом".
Вони стягли до Києва з інших фронтів могутні танкові підрозділи
"Адольф Гітлер", "Рейх" та ін. "Швидше Дніпро
потече назад, ніж росіяни здолають їх", - хвалькувато заявляв Гітлер.
Але вже наприкінці вересня 1943 р. війська Першого
Українського фронту під командуванням генерала М. Ватутіна форсували
Дніпро, а б листопада остаточно визволили Київ від німецько-фашистських
загарбників.
Багато славних синів України загинуло в битві за Київ. Серед
них - відважний танкіст-розвідник Никифор Шолуденко. Його танк першим
прорвався на Хрещатик, але був підбитий. "Київ - наш, тепер можна й
помирати", - були останні слова героя.
Смертю хоробрих загинув у боях за українську столицю старший
лейтенант Юрій Должанський. До нас дійшли фронтові листи Юрія, суворі й
стримані. Вони розкривали його характер, добру і благородну душу. Юрій
ніколи не писав про бої, про якісь особливі подвиги, а тільки про
друзів-побратимів, з якими пройшов суворими дорогами війни. А ще в листах
він мріяв про перемогу, про
зустріч з батьками, рідними, друзями. Йому не судилося побачити рідне
місто. "Юрій був чудовим бійцем, прекрасним товаришем, - писав батькам
Должанського командир частини, - ми поховали Юрчика з усіма почестями.
Поділяємо Ваше горе, просимо не плакати. Юрій загинув героєм, і Батьківщина
не забуде його! Вічна слава Юрію! Смерть німецьким окупантам!"
Никифора Шолуденка, Юрія Должанського поховали разом з
іншими славними героями на дніпровських кручах. Тут 1957 р. було створено
парк Вічної Слави. У центрі парку - 26-метровий гранітний обеліск, біля
підніжжя якого горить Вічний вогонь.
До парку Слави приходять дорослі та діти, щоб низько
вклонитися героям, які відстояли для нас життя. Рядки з поезії Василя
Симоненка найкраще висловлюють думку кожного з нас:
І живуть у пам'яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.
I
1. Що ти знаєш про героїв київської оборони?
2. Які пам'ятники героям Великої Вітчизняної війни ти знаєш у
нашому місті? Підготуй про них коротку розповідь.
II
1. Чи є ветерани Великої Вітчизняної війни серед твоїх рідних,
близьких, сусідів? Що ти можеш розказати про них?
2. Подумай, чому Київ називають "містом-героєм".
3. Підготуй розповідь "Визволення Києва".
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з
інтернет-сайту
22
Київ - столиця України
Є на світі багато чудових міст. Але такого, як наш Київ,
немає. Місто-герой, місто-музей, місто-сад - саме так його величають. Київ
сьогодні, як і 15 століть тому, знаний в усіх кінцях землі. Київ не завжди
був столицею, але крізь століття залишався невмирущим серцем України.
Київ пам'ятає могутню ходу війська князя Ярослава Мудрого, переможні козацькі полки
українського гетьмана Богдана Хмельницького. У Києві проголошувались
історичні Універсали Центральної ради, 24 серпня 1991 року тут відродилась
незалежна держава - Україна. Сьогодні в Києві працюють Президент України,
Верховна Рада, Кабінет Міністрів, багато державних установ.
У столиці розташовані іноземні посольства, адже наша країна
підтримує зв'язки з понад 120 державами світу. Тому Київ - політичний центр
України.
У Києві працюють десятки відомих в усьому світі вищих
навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, які мають свої давні
традиції. У Києві знаходиться Національна академія наук України. Українські
вчені відомі в усьому світі.
Сьогодні в місті працює понад 500 шкіл. Серед них - ліцеї,
гімназії, коледжі, школи з поглибленим вивченням різних предметів. Вибирай,
будь ласка, що тобі довподоби!
З давніх часів Київ облюбували музи. Так давні греки
називали покровительок мистецтв. Тут творили видатні літератори, музиканти,
живописці, архітектори, актори та кіномитці. Столиця України - великий
науковий і культурний центр.
У Києві виробляють відомі в усьому світі літаки, оптичні
прилади, медичне обладнання, верстати, товари легкої та харчової
промисловості тощо.
Здавна Київ називають "другим Єрусалимом". Для
християн це святе місто, яке завжди славилося своїми церквами та
монастирями. У Києві багато пам'яток давнини. Вони якнайкраще розповідають
нам про минуле. Зберігай і охороняй їх! Вони - наша жива і неповторна
історія.
Столицю не можна уявити без активного спортивного життя. Не
тільки в Україні, а й далеко за її межами добре відомі наші уславлені
спортсмени: футболісти, гандболісти, боксери, гімнасти, легкоатлети та
інші.
Відродження духовних святинь, історичних пам'яток, а також
сучасні архітектурні ансамблі приваблюють до Києва гостей із далекого та
ближнього зарубіжжя. Тому місто на Дніпрі перетворюється на важливий центр
міжнародного туризму.
Київ має багато міст-побратимів. Першу таку угоду було
підписано з фінським містом Тампере
1954 р. А сьогодні у Києва майже п'ятдесят побратимів. Серед
них - Краків, Лейпциг, Тулуза, Ухань, Флоренція, Кіото та інші. Киянам про
дружні зв'язки з побратимами нагадують назви вулиць, театрів, готелів.
Сучасне місто розкинулось над Дніпром, як могутній велетень. Його площа
становить 825 км2, а населення - понад 2 млн. 700 тис. осіб.
Зелені сади Києва створили йому славу міста-саду. З
історичних праць відомо, що кияни в усі часи піклувалися про живописну
природу свого рідного краю. Парки і сади Києва не тільки прикрашають його,
а служать місцем відпочинку киян. Образ міста отожнюють з квітучими
красенями-каштанами, які є його символом. Про Київ написано багато
історичних праць, складено чимало легенд, віршів, пісень, музичних творів.
Свої незабутні полотна прибили йому відомі майстри пензля.
Архистратиг Михаїл - покровитель Києва, війська
Запорозького. За давньою легендою він вибрав покровительство над землею,
вкритою синім небом та золотим листям, - Україною.
Архистратиг - керівник небесного війська.
І
1. Які літературні чи музичні твори про Київ ти знаєш?
2. Київ називають містом муз. Як ти думаєш, чому?
3. Яке значення має Київ для України?
4. Чому на сучасному гербі Києва зображений архистратиг Михаїл? Що ти
про нього знаєш?
ІІ
1. Поясни, чому Київ називають політичним центром України.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
23
Хрещатик - серце Києва
Історія Хрещатика починається з великокняжої доби. У цей час Верхнє (старе)
місто сполучалося з Печерськом через Іванівський шлях, який пролягав через
"Хрещату долину". На думку краєзнавців, саме від неї і утворилася
скорочена назва "Хрещатик". У кінці Печерського передмістя
знаходився вузький шлях - Хрещатицький. Він сполучав три розрізнені частини
Києва. Саме від Хрещатицького шляху,
на думку значної частини києвознавців, і пішла назва головної вулиці
столиці України. Інша частина дослідників київської старовини впевнена, що
саме цим шляхом за часів князя Володимира Великого йшли кияни до Дніпра,
щоб прийняти там святе хрещення.
Відлік історії Хрещатика як вулиці, починається від 1797 р.
Лише В 30-Х роках 19 СТ. розпочалася інтенсивна забудова Хрещатої долини. У
цей час до Києва з міста Дубна перенесли контрактовий ярмарок. Хрещата
долина була найбільш зручним місцем для його розташування. Поруч з ярмарком
незабаром з'являється перший двоповерховий будинок поміщика Онуфрія
Головинського, де пізніше був розташований шпиталь, а згодом - центральна
поштова контора.
За порівняно короткий час Хрещатик перетворюється на головну
вулицю міста. Тут швидко зростають триповерхові муровані споруди, в яких
розміщуються магазини, банки, агентства, готелі. У 1869 році Київська
міська дума прийняла ухвалу про перейменування вулиці Хрещатицької на
Хрещатик. До кінця 19 ст. центральна магістраль Києва була повністю
забудована. Пізніше почали зносити старі будівлі й зводити нові.
Найпомітнішою новобудовою тих часів був будинок Київської
міської думи, споруджений у 1876 році на престижній Хрещатицькій площі, яка
згодом стала називатися Думською. Двоповерхове приміщення міської думи за
своєю формою нагадувало розігнуту підкову. На першому поверсі будівлі
розмістилися крамниці, на другому - кімнати міської управи та зала
засідань. Невеличкий третій поверх мав форму чотирикутної вежі з
годинником. Вона була увінчана шпилем, на якому було закріплено фігур;,
небесного покровителя Києва - архистра-тига Михаїла. У роки війни
приміщення колишньої Київської міської думи зазналс значних ушкоджень. І
тому автори повоєнної відбудови Хрещатика вирішили його не відновлювати, а
збудувати для Київської міської ради нове приміщення.Хрещатик завжди був
культурним центром. Тут розташовувалися театри та ціла мережа
сінематографів (кінотеатрів).
Після революційних подій 1917 р. Хрещатик збагачується
новими архітектурними спорудами: кінотеатрами, театрами, філармонією,
міською бібліотекою, Національним художнім музеєм України, новим
універмагом.
У роки Великої Вітчизняної війни центральна магістраль
столиці України зазнала страшних руйнувань. 24 вересня 1941 року частину
Хрещатика було висаджено в повітря. Нові руїни в Києві з'явилися під час
відступу німецько-фашистських окупантів у 1943 р.
У ході повоєнної відбудови всі жителі міста піднімали з руїн
дорогу їхньому серцю вулицю. Сьогодні Хрещатик має 1200 метрів завдовжки,
ширина збільшилася з 52 до 75 метрів. З одного боку Хрещатика простягнувся
бульвар, який відділяє житло і будинки від проїжджої частини. З іншого боку
стоять переважно будинки громадсьго призначення.
На головній магістралі столиці України розмістилися
три площі: ізрабська, Європейська та Майдан Незалежності. В останні роки
зйдан Незалежності перетворився на своєрідну трибуну, де відбуваються і
відбуваються гострі політичні суперечки щодо нашого минулого, годення,
майбутнього. Восени 1990 року майдан став місцем вияву патріотизму
студентів, які боролися за волю і незалежність України, годом за майданом
закріпилася назва Майдан Незалежності. Сьогодні Хрещатик швидко хзвлюється,
стає дедалі кращим. Пройдися по ценральній вулиці, опинись на
Майдані Незалежності, подумай про те, хто робить це місто неповторним.
Андріївський узвіз.
Однією з улюблених вулиць для киян є Андріївський узвіз.
За легендою десь неподалік від цих місць апостол Андрій Первозванний
встановив на дніпровській кручі хреста, передбачаючи славне майбутнє міста.
Спочатку узвіз був ремісничою вулицею. Годинникарі та
золотих справ майстри, іконописці та різьбярі по дереву, шевці та чоботарі
створювали у своїх майстернях речі, що приносили Києву славу
міста вправних майстрів.
Згодом на Андріївському узвозі поселилися лікарі, вчителі,
священики, а за ними - служителі муз - художники, письменники та музиканти.
Довжина Андріївського узвозу - всього 750 метрів. Перепад
висот від її кінця до печатку - майже 70 метрів. Збігаючи стрімким
серпантином униз із літописних гір, вулиця відводить для кожної будівлі свою
роль і місце. Всі вони є неповторними київськими пам'ятками. Особливе місце
серед архітектурних споруд Андріївського узвозу посідає будинок, який з
легкої руки письменника Віктора Некрасова був названий замком Річарда
"Левове Серце". У ньому проживали відомі художники Г.Дяченко,
І.Макушенко, Р.Красицький, скульптор Ф.Балавенський, історик С.Голубєв та
ін. В будинку № 13 жив відомий російський письменник Михайло
Булгаков.
Саме тут, на Андріївському узвозі, в 1991 році було відкрито
поки що єдиний у світі музей М. Булгакова.
Сотні тисяч киян і "остей столиці України відвідують
музеї Андріївського узвозу Музей однієї вулиці, будинок Булгакова,
Музей-майстерню І.Кавалерідзе, Національний музей історії України.
На Андріївському узвозі завжди людно. Художники, гончарі,
музиканти - усі, хто причетний до народного мистецва, приходять сюди, щоб
продемонструвати свої вироби ,своє вміння і таланти.
І
1. Що було на місці сучасного Хрещатика за часів Київської Русі?
2. Що тобі відомо про походження слова "Хрещатик"? Які думки
існують з цього приводу?
3. Що являє собою сьогодні головна магістраль столиці України? Проведи
"екскурсію" по ній.
4. Де знаходилася Київська міська дума?
5. Поясни походження назви "Андріївський узвіз". Які
історичні пам'ятки знаходяться на ньому?
ІІ
1. Підготуй удома розповідь про те, що сталося з Хрещатиком у роки Великої
Вітчизняної війни.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
24
Наука
Київ дав світу багато науковців, імена яких знає вся планета. Бурхливий
розвиток науки в нашій країні розпочинається із започаткування Української
академії наук. її було засновано у вересні 1918 р. Надалі вона стала
головною науковою установою нашої держави. До її складу входило три
відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціальних наук. Академія об'єднувала 62 науковці. їй
були підпорядковані: Національна бібліотека, Астрономічна обсерваторія,
Хімічна лабораторія, Фізичний інститут, Геологічний музей, Ботанічний сад -
одне з найулюбленіших місць відпочинку киян. Академія мала також власну
друкарню. її президентом було обрано видатного українського вченого-природознавця
Володимира Вернадського. Сьогодні Національна наукова бібліотека України,
яка знаходиться у Києві, носить його ім'я.
Київ є центром літакобудування. Після другої світової війни
у місті виникло конструкторське бюро на чолі з О.К.Антоновим, яке займалося
авіабудуванням. І багато літаків, які ти зараз можеш побачити в небі, чи
відвідавши аеропорт "Бориспіль", створені саме цим видатним
інженером та вченим разом із його однодумцями. Шедеврами світового
авіабудування вважаються українські літаки "Руспан" та
"Мрія", створені в Києві.
Київські наукові центри займалися найпередовішими науковими
розробками. Математик М. О. Лаврентьєв одим із перших оцінив практичне
значення обчислювальної техніки, яка зараз стала для нас буденною, і до
якої ми всі вже звикли. Він створив у Києві лабораторію, до якої запросив
провідних науковців з України та Росії. Головне завдання, що стояло перед
вченими - розробка найновітнішої на той час електронно-обчислювальної
техніки.
У 1951 р. у Києві колектив лабораторії на чолі з С.О.
Лебедєвим увів у дію першу в СРСР електронно-обчислювальну машину -
прообраз майбутнього комп'ютера, у розробці якої брали участь лише 27 осіб.
Продовжив справу розвитку комп'ютерної техніки в Україні
киянин В.М. Глушков, який створив обчислювальну машину широкого призначення
"Дніпро". Він був надзвичайно талановитою і цікавою людиною. Його
життя пройшло під девізом "Сьогодні перший день життя, що тобі
залишилося. Не втрачай часу марно". Саме тому математичний курс університету
він закінчив за один рік. Увесь час він тренував пам'ять та швидкість
читання. Це не завадило б зробити і тобі!
На честь В.М. Глушкова в Києві названий Інститут
кібернетики. Тут вперше у світі створена "Енциклопедія
кібернетики". Сам Віктор Глушков пророкував, що встануть часи,
коли зникнуть звичайні газети, журнали і навіть телевізори, а все це
замінять комп'ютери.
Навчався у Києві й С.П. Корольов, який подарував світу космічні кораблі.
Завдяки його зусиллям став можливим політ людини в космос. Першим
космонавтом був Ю. Гагарін.
Першим космонавтом незалежної України став Л. Каденюк.
В усіх куточках України і далеко за її межами відомі імена видатних
лікарів-хірургів - киян Миколи Амосова та Олександра Шалімова. По всьому
світу працюють їх учні, повертаючи здоров'я і життя людям.
І
1. Хто створив перший космічний апарат?
2. Коли була заснована Українська
академія наук?
3. Кого з видатних українських учених
ти знаєш?
ІІ
1. Намалюй підводний човен, космічну
станцію, сучасний літак.
2. Опиши космічну мандрівку на одну з
планет, а свої враження передай на малюнку
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв
О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л., Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко
М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф., Чанцев Н.І., Мій Київ:
Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
25
Освіта
З давніх-давен, щойно людина з'явилася на Землі, вона почала вчитися:
добувати вогонь, полювати, обробляти камінь та залізо, а згодом, коли
людство винайшло писемність, - читати та писати. За століття, ще минули,
були створені школи, в яких вивчали різні науки, та підручники, що
допомагали поринути у глибину цих наук. З'явилися вчителі - люди, які не
лише мали знання, але ще й могли вміло передати їх іншим. Так ось і ти -
зараз слухаєш вчителя, читаєш цей підручник і відкриваєш для себе
дивовижний світ наук, про які ти навіть не здогадувався,
доки не прийшов до школи.
У місті Києві велика кількість дітей твого віку, які
навчаються у майже 500 школах. Школи з українською мовою викладання
з'явились у Києві у 1917 р. Протягом року їх було відкрито три. В роки
другої світової війни мережа навчальних закладів була повністю зруйнована.
19 вересня 1941 р. після тривалих боїв фашисти окупували
Київ. Разом із знищенням населення міста, німецьке командування розпочинає
руйнацію дитячих садків, шкіл, інститутів, університетів. Окупанти вважали,
що українці повинні стати рабами на власній землі. А рабам необов'язково
було вміти читати та писати. Німці докладали великих зусиль, щоб українці
забули свою історію. Народ, який не пам'ятає власне історії, не має майбутнього.
77 шкіл окупанти зайняли під казарми, 9 пристосували під
склади та майстерні. У двох розмістилися військові штаби. Ще 8 шкіл
використовувалися, як стайні. Після визволення України у Києві
розпочинається процес відбудови шкіл.
28 серпня 1944 р. вирішено відкрити дитячі будинки для дітей, батьки яких
загинули під час війни. За два роки майже всі школи міста були відбудовані.
У1945 р. їх нараховувалося 91. Відкрито два спеціальні військові заклади.
У той час навчання в школах дещо відрізнялося від сучасного.
Хлопчики та дівчатка не сиділи за однією партою. Існували окремо класи для
дівчат і окремо для хлопців. У -часи, як і зараз, учням доводилося складати
іспити. До іспиту на атестат зрілості (після закінчення десятирічки)
допускалися лише ті, хто мав добрі оцінки та гарну поведінку.
1949 р. запроваджено обов'язкову семирічну освіту. 1954
-1955 рр. у шести школах міста Києва відкрито класи з виробничим навчанням,
де діти не лише вивчали основи наук, але й проходили виробничу практику на
заводах та фабриках.
Сьогодні ти навчаєшся в сучасній школі, вивчаєш іноземні мови, культуру
світу, працюєш за комп'ютером. Твої вчителі дають тобі знання, якими ти
скористаєшся в майбутньому.
Вища школа.
Одним із найстаріших вищих навчальних закладів України є
Національний університет ім. Тараса Шевченка. Заснований він був у 1834 р.
і мав назву "Університет святого Володимира". Розміщувався в
перші роки існування у "риватних приміщеннях на Печерську.
Стіни його пофарбовані у червоний колір. Верхівки колон
чорні. Це відповідало кольорам стрічок ордена святого Володимира. Девіз
ордена "Користь, честь і слава" був девізом університету.
Із цим закладом пов'язані долі відомих науковців України:
М.О. Максимовича, М.І. Костомарова, М.С. Грушевського, В.І. Вернадського та
ін. У 1939 р. йому присвоєно ім'я Т.Г. Шевченка.
Дещо молодшим є Київський політехнічний інститут, який засновано у 1898 р.
Перший ректор - В.А. Кирпичов. Розміщувався інститут у шести корпусах. Саме
тут навчалися конструктор ракетної техніки С.П. Корольов, конструктори
авіаційних двигунів А.М. Люлька, 0.0. Мікулін, творець вертольотів - І.І.
Сікорський. У 32-х роках 20 ст. відкриті Інженерно-будівельний інститут та
Інститут цивільної авіації.
З умовах існування незалежної України відновлює свою
діяльність найстаріший вищий навчальний заклад України - Києво-Могилянська
академія.
У 2002 році за сприяння Київської міської державної
адміністрації м. Києва відкрився Київський міський педагогічний університет
імені Б.Д.Грінченка. Випускники київських шкіл успішно набувають
спеціальності на різних факультетах.
У Києві успішно працюють більше 60 таких навчальних закладів.
Мине декілька років, і ти сам обереш собі шлях у житті, той
навчальний заклад, у якому отримаєш майбутню професію, і завдяки набутим
знанням зробиш рідне місто Київ красивішим.
І
1. Скільки років навчаються в сучасній українській школі?
2. Які науки ти вивчаєш зараз?
3. Які предмети тобі подобаються найбільше і чому?
ІІ
1. Опиши умови навчання в сучасній Україні та порівняй їх з післявоєнними.
2. Опиши школу майбутнього. Намалюй, якою ти собі її уявляєш.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
26
Київський кінематограф
Історія київського кінематографа починається із кіностудії, заснованої в
1912 році групою акторів театру М.Садовського. Першими екранізованими
творами були українські п'єси "Пан Штукаревич", "Запорозький
клад". Справжнє визнання київська кіностудія отримала після виходу в
1930 році на екрани фільму Олександра Довженка "Земля". Герої фільму
вирішували гострі проблеми конфлікту
старшого покоління і молоді, переживали радість першого кохання. А головне,
фільм поставив болючі для всього українського народу проблеми
колективізації на селі, неспокій, викликаний руйнуванням старого життя в
українському суспільстві. У 1952 році на всесвітній виставці в Брюсселі 117
кінокритиків із 20 країн визнали цей фільм одним із найкращих фільмів
світового кіно.
Фільми О.Довженка "Звенигора", "Щорс",
"Земля" завжди були популярними. Глядачам подобалося, що в них
відтворені історичні події, образи героїв подані з гумором і надзвичайно
яскраво. Під час Великої Вітчизняної війні О. Довженко служить військовим
кореспондентом у діючій армії, водночас створює документальні фільми.
Відомий нам О.Довженко ще й як чудовий прозаїк. Збірка повістей
"Зачарована Десна" принесла йому славу письменника. Справжні
національні характери людей, краса природи рідної Чернігівщини, щирий
ліризм - усе це є в його творах. Після війни О. Довженко пише сценарії,
знімає багато фільмів. Однак не всі вони дійшли до глядача.
Олександр Довженко відкрив нову сторінку в світовому
кінематографі - справжнє поетичне кіномистецтво. Іменем О. Довженка названа
кіностудія. Його друзі та однодумці створили на її території музей
видатного митця.
Наприкінці 80-х років у голландському місті Роттердамі
шанували кращих кінорежисерів світу. їх було двадцять, серед них - Сергій
Параджанов. Тривалий час митець працював на Київській кіностудії імені О.Довженка.
Він створив фільми "Наталія Ужвій", "Золоті роки",
"Думка", "Українська рапсодія". Його фільми були
прикладом досконалості й високої естетики. Вони передавали внутрішній світ
персонажів, складні процеси, що відбувалися в суспільстві. Світове визнання
прийшло до Сергія Параджанова після виходу на екрани фільму "Тіні
забутих предків" за мотивами повісті Михайла Коцюбинського.
Кінокритики назвали цей твір надзвичайною подією в кінематографі. Фільм був
удостоєний 16 призів на багатьох міжнародних кінофестивалях, був
нагороджений премією Британської кіноакадемії (1966) та ін.
Це - фільм-легенда, який причаровував вражаючим драматизмом
подій і долі древнього народу, буянням чистих фарб первісної природи,
таємничістю язичницьких богів.
С. Параджанов мав широке коло захоплень і завжди залишався
митцем. Його фантазія перетворювала клаптик паперу, скло, звичайне сміття в
дивні фігурки і композиції. Портрети кардинала Ришельє, російського царя
Петра, створені таким незвичайним методом, зберігаються у Музеї Параджанова
в Єревані.
Лише 7 фільмів зняв Сергій Параджанов, але то був цілий
світ, у якому все фантастичне і чарівне - це, мабуть, сама поезія, що ожила
в картинах видатного митця.
Послідовником і продовжувачем справи О.Довженка на Київській
кіностудії став Леонід Биков. Фільми, у яких він виконав головні ролі
("Альошкина любов", "Добровольці"), відзначалися
глибоким ліризмом, душевністю і неповторним народним гумором. Леонід Биков
не грав роль, він жив нею, разом зі своїми героями мріяв, переживав і
перемагав усі незгоди.
На Київській кіностудії ім. О.Довженка Леонід Биков як режисер поставив
твої улюблені фільми "В бій ідуть тільки старики", "Ати-бати
йшли солдати". Герої фільмів Леоніда Бикова перемогли страх і зневіру,
вони піднялися на боротьбу з лютим ворогом за свою рідну землю. Командир
ескадрильї Титаренко, роль якого в фільмі "В бій ідуть
тільки старики" зіграв сам Леонід Биков, постає перед нами людиною
мужньою, вольовою, справжнім героєм. У той самий час він - людина утлива, в
його душі є місце українській пісні, тонкому гумору, повазі до своїх
однополчан.
У фільмі є дуже цікавий епізод. Короткий перепочинок,
льотчики щойно повернулися з бою, ще напружені нерви і в'ялі від
нелюдського перевантаження, у вухах ще чути грім бою. В короткі хвилини
спокою Титаренко говорить про рідну Україну, про наше небо, степи, зелені
ліси. Його душа співає, громить ворога в небі України - скоро Батьківщина
стане вільною. І він зможе прийти до батьківської хати і милуватися світом
нашої землі. Слова, сказані Титаренком, "Будемо жити!" стали для
всіх, хто бачив цей фільм, справжнім гзом. Жити - долаючи горе і незгоди,
жити - мріяти і будувати щасливе майбуття
себе і своєї Батьківщини, "оагічна катастрофа обірвала життя Леоніда
Бикова.
І
1. В яких фільмах Олександра Довженка зображені історичні події, що
відбувалися в Україні? Знайди підтвердження своїм міркуванням у тексті.
2. Які фільми С.Параджанова ти знаєш?
ІІ
1. Які фільми українських режисерів тобі подобаються? Розкажи про них.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
27
Спортивна гордість столиці України
Київ - спортивне місто. У мальовничій місцевості під Черепановою горою
розташований Національний спортивний комплекс "Олімпійський".
Його справжньою окрасою є сучасний стадіон на 80 тисяч місць. Поруч із ним
- Палац спорту та тенісні корти. Крім цього комплексу, в Києві є
багато добре обладнаних спортивних споруд: велотрек, іподром, стадіони
"Динамо", "Локомотив", "Спартак",
"Старт", "Темп", ЦСК ЗСУ та ін. Всього в місті діє 29
стадіонів, 632 спортивних зали, 39 плавальних басейнів, 1260 спортивних
майданчиків. У Києві існує Музей спортивної слави, де відображена історія
розвитку фізичної культури та спорту. Експозиція нараховує більш як 3
тисячі експонатів.
У числі олімпійських чемпіонів були наші київські уславлені
гімнасти Ніна Бочарова, Юрій Титов, Поліна Астахова, Борис Шахлін. Але
найбільших успіхів серед них досягла наша справжня легенда гімнастики -
Лариса Латиніна. На Олімпіадах у Мельбурні (1956 р.), Римі (1960 р.) та
Токіо (1964 р.) вона здобула 9 золотих, 5 срібних та 4 бронзові медалі. На
наступних олімпійських стартах високу марку київської школи спортивної
гімнастики підтримала Стелла Захарова.
Багато зусиль для розвитку спортивної гімнастики та
підготовки молодої гімнастичної зміни в Києві сьогодні докладає
багаторазова чемпіонка світу та Олімпійських ігор - Людмила Турищева.
Справжньою кузнею гімнастичних талантів у Києві стала
славнозвісна "школа Дерюгіних". Під вдумливим керівництвом
тренера Альбіни Дерюгіної тут робила перші кроки її донька Ірина, яка
згодом стала дворазовою чемпіонкою світу, багаторазовою чемпіонкою і
володаркою Кубка СРСР. Тут були підготовлені олімпійська чемпіонка
О.Тимошенко та чемпіонки світу Ж.Васюра, О.Плохова, О.Щеголева, В.Сєрих.
Велику спортивну славу Києву здобула легендарна жіноча
гандбольна команда "Спартак". Створена блискучим тренером Ігорем
Турчиним, команда в 70-80-х роках стала "законодавцем мод" у
жіночому гандболі колишнього Радянського Союзу, Європи та світу. Збірна
СРСР, основу якої становили київські спар-таківки, під керівництвом І.Турчина
стала дворазовим чемпіоном Олімпійських ігор (1976, 1980 рр.) та двічі
вигравала першість світу з гандболу '982,1986 рр.). Київські спартаківки
стали 13-разовими володарками Кубка європейських чемпіонів, і 20-разовими
чемпіонками Радянського Союзу.
Найяскравішим "діамантом" неповторного
чемпіонського складу "Спартака", безумовно, була її диригент -
Зінаїда Турчина. Вона увійшла до десяти кращих українських спортсменів
минулого століття і визнана кращою піндболісткою 20 ст. у світі.
Хокейну славу київського "Сокола" в найбільш престижній
Національній хокейній лізі примножували чемпіони світу Дмитро Христич та
Олексій Житник.
У столиці України підготовлено також чимало яскравих
представників легкої атлетики, яку називають королевою спорту.
У числі найкращих, безсумнівно, "київська блискавка" - спринтер
Валерій Борзов. Саме він зумів на Мюнхевській Олімпіаді 1972 року вперше в
історії випередити бігунів на дистанціях 100 і 200 метрів і вибороти дві
золоті олімпійські медалі. Ще одну нагороду -срібну - він здобув в естафетному
забігу. В житті бігуна була й друга Олімпіада - 1976 року. Напередодні
Олімпіади Валерій одержав тяжку травму. Незважаючи на це, до своєї
олімпійської колекції В.Борзов додав ще дві бронзові нагороди.
1. Чому Київ називають спортивним містом?
2. Які здобутки має жіноча гандбольна команда київського
"Спартака"?
3. Що ти знаєш про "школу Дерюгіних"?
"Гербовою печаткою України", за словами відомого
українського поета Бориса Олійника, є футбольний
клуб "Динамо" (Київ). Справді, футбольна команда київського
"Динамо" за свій понад 70-річний шлях цілком справедливо була й
залишається гордістю нашої держави.
Київська команда першою порушила гегемонію московських
клубів у радянському футболі, виборовши золоті медалі чемпіонату СРСР у
1961 році. Відтоді славна динамівська дружина 13 разів ставала чемпіоном,
що є рекордним показником для радянських футбольних команд, і 9 разів
здобувала Кубок СРСР.
Своїх же найвищих міжнародних успіхів кияни досягли у Кубку
кубків. Двічі (у турнірах 1975 і 1986 років) цей престижний Європейський
трофей діставався нашим землякам. А в 1975 році у гострій суперечці зі
знаменитою мюнхенською "Баварією" динамівці вибороли й Суперкубок
УЄФА. їх неперевершений майстер атаки Олег Блохін того року був визнаний
найкращим футболістом Європи і отримав "Золотого м'яча". Це
досягнення у 1986 році повторив інший форвард "Динамо" Ігор
Бєланов.
Історію славетної команди не обминули і важкі часи. Але з поверненням до
керівництва "Динамо" Валерія Лобачевського команда надзвичайно
швидко відродила свій авторитет однієї із найсильніших на континенті. А
такі гравці, як Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олег Лужний, Каха Кала дзе
стали справжніми зірками світової величини.
Чому київське "Динамо" є "гербовою печаткою
України"? Кого з відомих київських футболістів ти знаєш?
У 2002 році зупинилось серце всесвітньо відомого тренера Валерія
Лобановського. Але пам'ять про нього вічно жива. Іменем Валерія
Лобановського названо стадіон "Динамо" в Києві.
Нещодавно до футбольної еліти України метеором увірвалися
столичні клуби "Арсенал", "Оболонь". Команда
'Арсенал" здивувала багатьох, швидко посівши за підсумками чемпіонату
України 2002-2003 р.р. почесне П'яте місце.
Блискучі перемоги на світових чемпіонатах та олімпійських іграх здобували і
наші уславлені метальники молота - олімпійські чемпіони Анатолій Бондарчук,
а згодом його учень Юрій Сєдих.
Триразовим Олімпійським чемпіоном (1972, 1976, 1980 рр.)
став київський яхтсмен Валентин Манкін, якого справедливо називають
"легендою парусного спорту".
До літопису спортивної слави міста внесені також імена наших
"золотих олімпійців" метальника списа Віктора Цибуленка,
п'ятиборця Івана Дерюгіна, борців Івана Богдана та Олександра Колчинського,
братів Сергія та Анатолія Білоглазових, біатлоніста Івана Бякова, плавців
Сергія Фесенка та Олександра Сидоренка, волейболістів Володимира Іванова,
баскетболістів Сергія Коваленка, Анатолія Поливоди, Олександра Волкова та
багатьох інших.
Чемпіон Олімпійських ігор в Сеулі (1988 р.), гравець
київського "Будівельника" Олександр Волков брав участь у першості
НБА.
Далеко за межами України відомі
сьогодні імена наших уславлених боксерів - братів Віталія і Володимира
Кличків, "золотої рибки" України Яни Клочкової. їх спортивні
здобутки є прикладом для нашої молоді і найкращою візитною карткою
українського спорту в світі.
Цікаво знати, що брати Клички успішно підкоряють не лише
спортивні, але й наукові вершини.
1. Хто такі брати Віталій та Володимир Клички?
2. Кого з київських спортсменів-олімпійців ти знаєш?
3. Розкажи, які види спорту тобі подобаються.
4. Пригадай, що ти знаєш про спортивні досягнення киян.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
28
Видатні київські письменники
Майже півстоліття жив і працював у Києві видатний І український поет Павло
Тичина.
Він народився 21 січня 1891 р. в багатодітній сім'ї дя ка в
Чернігівській області. Хлопчик ріс під впливjv музики славетних українських
композиторів Дмитра Бортнянського і Максима Березовського, з якою він
познайомився, коли навчався у хорі при чернігівському монастирі. Перша
вчителька прилучила юнака до української поезії. Ця джерельно чиста енергія
культури українського народу надихнула
Павла Тичину на літературну творчість.
Пізніше навчання в Київському комерційному інституті Тичина
поєднує з роботою в редакції журнала "Світло" та в театрі Миколи
Садовського.
Весна 1917р. була справжнім вибухом у творчості поета.
Захоплений революційними подіями, проголошенням утворення Центральної Ради
та автономії України Павло Тичина пише поему "Золотий гомін". У
ній він передав величезну радість усіх українців, передчуття відродження
Української держави. У ті дні П.Тичина працює в редакціях газет та
журналів, бере участь у діяльності громадських організацій. Одночасно керує
хором, бере участь у створенні масових театральних дійств, які відбувалися
на площах Києва.
Вірш "Пам'яті тридцяти", збірки "Замість
сонетів і октав", "Плуг" присвячені страшним подіям
громадянської війни в Україні. У цих творах поет засуджує насилля, закликає
до єднання проти гнобителів.
У вересні - жовтні 1920 р. Тичина разом з капелою Кирила
Стеценка здійснив гастрольну концертну мандрівку Правобережною Україною.
Про свої враження поет розповів у повісті-щоденнику "Подорож з капелою
К.Г.Стеценка". Фашистська навала, загибель людей вразила серце поета,
і він пише статті, виступає на радіо з осудом фашизму, зміцнює віру народу
в перемогу. В цей час Павло Тичина написав поему "Похорон друга",
вірш "Київ" та багато інших.
Часто Павла Тичину називають українським просвітником. У
своїх творах поет відгукувався на важливі події в історії України, надихав
український народ на боротьбу за свою Вітчизну.
Біля Голосіївського парку, на вуличці, яку з давніх-давен
називають Ізбрий Шлях, стоїть будиночок. У ньому останні роки свого життя
провів поет Максим Рильський.
Він народився 19 березня 1895 р.в сім'ї українського
етнографа і культуролога Тадея Рильського.
Перша збірка віршів "На білих покровах" переносить читачів у
широкі простори, в зелені шати гаїв, у таємничий світ природи, відкриває
його красу і велич.
Несміливо посріблений зимою
І сонцем порожевлений скупим,
Простягся Київ за вікном моїм.
Я радий, рідний городе, з тобою
Верстати поруч свій житейський вік...
(Максим Рильський )
Світ природи стає головною темою поезій Максима Рильського. У збірках
віршів "Під осінніми зорями", "На узліссі" поет створює
ліричні образи літа, хмар, що гаптують небо химерною грою.
Після громадянської війни поет повертається до Києва, працює
вчителем української мови і літератури в школах та в Інституті народної
освіти. У цей час він створює декілька збірок поезій - "Де сходяться
дороги", "Гомін і відгомін". У сталінські часи в Україні
перш за все почали нищити національну інтелігенцію.
Рильського заарештовують і півроку тримають у Лук'янівській
в'язниці Києва, переборюючи утиски цензури, Максим Рильський продовжує
писати українською мовою прекрасні ліричні твори.
Одному місту поет присвятив збірку віршів, яка так і
називається - "Київ". У роки війни проти фашистських загарбників
Максим Рильський пише поему "Слово про рідну матір", урочистий
хорал "Україна". Вони надихали український народ на героїчну боротьбу
проти лютого ворога, зміцнювали впевненість у перемозі.
У повоєнний час Максим Рильський пише поезії
"Мова", "Троянди й виноград", "Далекі
небосхили", "Голосіївська осінь", "Зимові записи".
Великий митець виступив проти нищення української мови. Його твори
стали громадським протестом проти русифікації й приниження національної
культури.
І
1. В яких творах київських письменників відображено історичні події, що
відбувалися в Україні?
ІІ
1. Назви літературні твори київських письменників.
2. Розкажи все, що ти знаєш про життя і творчість М.Рильського.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
29
Архітектурні пам'ятки сучасного Києва
Історія та сучасність Києва злиті у єдине ціле. Ми поговоримо про Київ
сучасний. Йдучи його вулицями, подивись навколо, яка краса тебе оточує.
Поряд із стародавніми церквами та
монастирями височіють сучасні багатоповерхові будинки. Органічно входять до
міського ландшафту Києво-Печерська лавра і спорткомплекс
"Олімпійський".
У Національному спортивному комплексі
"Олімпійський" відбуваються футбольні матчі за участю твоєї
улюбленої команди "Динамо".
Архітектурні споруди є різні за своїм призначенням. .
Житлові комплекси - це багатоповерхові будинки, в одному з яких живеш і ти.
Громадські установи призначені для проведення свят, спортивних змагань,
засідань, концертів. Вони відрізняються від житлових комплексів і зовнішнім
виглядом (екстер'єром) і внутрішнім оздобленням (інтер'єром).
Одним із сучасних архітектурних красенів є Будинок
художника, створений за проектами А.В. Добровольського та А.І. Макухіна у
1977 р.
Восьмиповерхова споруда оздоблена білим каменем та
кольоровою керамікою, його фасад прикрашають скульптурні зображення муз, що
в Стародавній Греції вважалися покровительками мистецтв. Вони символізують
мистецтвознавство, сценографію, скульптуру, архітектуру, живопис, графіку,
декоративно-прикладне мистецтво.
У Будинку художника постійно проходять виставки кращих робіт
українських митців і зарубіжних художників.
1. Як ти гадаєш, чи розпочав спортивний комплекс свою діяльність 22
червня 1941 р.? Обґрунтуй свою думку.
2. Намалюй будинок, в якому ти живеш.
Палац культури "Україна" створений архітекторами О. Маринченко,
П. Жигицьким, І. Вайнером у 1970 р.
Зовні він нагадує велетенський корабель - простий і
лаконічний за формою. Всередині - це справжній палац. Прикрашений каскадами
сяючих кришталевих люстр, оздоблений вишуканим мармуром та блискучими
металевими прикрасами, він є чудовою архітектурною казкою.
Тут ти можеш подивитися виступи улюблених співаків,
новорічні казки та геерії.
З музикою та співом пов'язане життя українського народу.
Протягом віків музичне мистецтво допомагало людям і працювати, і
відпочивати. Виконання дум та пісень стає народною традицією.
У Національній музичній академії готують професійних
композиторів, диригентів, виконавців. Тут навчаються найталановитіші
студенти з усієї України.
1. Чому Київ називають архітектурною перлиною України, обґрунтуй свою
думку.
2. Спробуй створити проект будинку майбутнього.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
30
Зустрічі з прекрасним у музеях Києва
Перш ніж увійти до музею, дай відповідь на питання: «Що таке музей? Які
бувають музеї?» Сьогодні ми підемо до музею, де не просто зберігаються, а
«живуть» картини. Уяви собі, що картина - це не просто рама, полотно,
зображення. Картина - це пам'ять про певну подію, людину, куточок природи,
речі, що вразили художника. Це те, що не забувається, не зникає з часом -
вона вічна. У своїх роботах художники передають враження від побаченого в
реальному житті, або свої мрії чи дивовижні фантазії. Вони зупиняють мить,
у якій віддзеркалюється інколи ціле життя. Уважно вдивляючись у картину,
спробуй побачити, відчути, перейнятися почуттями художника, зрозуміти його
думку.
Першу подорож ми здійснимо до Національного художнього музею
України. Широкими й досить високими сходами ми піднімаємося до музею. Перед
нами - величний, схожий на давньогрецький храм, темно-сірий будинок, з
величними колонами, із скульптурами могутніх левів, що застигли «на варті»,
охороняючи вхід до музею.
Тут зібрана безцінна колекція творів українського
образотворчого мистецтва від стародавніх часів до сьогодення. Це - живопис,
графіка, скульптура. Ми зупинимось і розглянемо лише деякі з них.
Далі прямуємо до музею Т.Г. Шевченка, який розташований на бульварі
Т.Г.Шевченка.
Якщо ти хоч раз у житті проходив бульваром Шевченка, то
мимоволі милувався красою будинків, що розташовані з обох боків бульвару.
Це справжні архітектурні шедеври.
Подумки мандруємо від Хрещатика по бульвару Шевченка і
зупиняємося біля надзвичайно красивої, вишуканої, з ліпленими прикрасами
будівлі, вхід до якої прикрашають стрімкі й динамічні літери Т.Г.Шевченко.
Це - музей великого митця.
Відкриваємо важкі двері й потрапляємо до затишного холу із
сірого мармуру. Особливе повітря, особливі пахощі огортають тебе. Тут
панують тиша і спокій, в якому «живуть» не тільки малюнки, картини, книги
великого поета, а й речі, предмети, які слугували йому, яких він торкався. У
музеї десятки тисяч експонатів, які розповідають про життя і творчість
великого поета і не менш талановитого художника. З роботами митця ти
познайомився в окремому параграфі. Спробуй пригадати, які роботи Тараса
Григоровича Шевченка ти запам'ятав.
Наступна наша подорож до Київського музею російського мистецтва. У
невеличкому затишному особняку, на тихій зеленій вулиці в центрі міста
розташований Київський музей російського мистецтва. Колись давно цей
будинок належав багатому промисловцю Ф.Терещенку, який за життя зібрав
величезну колекцію картин російських художників. Це був водночас приватний
дім і музей. В ньому домашній затишок поєднується з парадністю й
урочистістю. Зверни увагу на оформлення кімнат: у кожної - своє «обличчя»,
своє ліплене декоративне оформлення, свої світло і колір.
У музеї зібрана чудова колекція картин російських
художників: І.Левітана, А.Куїнда, І.Грабаря, М.Врубеля та багатьох інших.
Ми з тобою можемо здійснити уявну екскурсію в один із залів. Це буде зал, у
якому зібрані картини Івана Івановича Шишкіна. У цьому музеї - одна з
найкращих його колекцій. Невипадково І.І.Шишкіна називали «царем лісу».
Уважно розглянь його картини. Що б ти міг розказати про художника? Чому
художника називали «царем лісу»?
Коли підростеш, тобі цікаво буде мандрувати країнами світу.
Західноєвропейськ держави - Франція, Голландія, Іспанія, Італія -
накопичили за свою тисячолітню історію величезні духовні та культурні
скарби, про які тобі цікаво буде дізнатися. Індія, Японія, Китай, Іран -
великі східні держави, які стоять біля витоків розвитку нашої цивілізації,
мистецтво цих країн шановане в усьому світі. У подорож цими країнами ти
вирушиш, можливо, не скоро. Але побачити, відчути, доторкнутися до скарбів
цих могутніх держав ти
можеш уже сьогодні.
Отож наступна наша екскурсія до Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари
Ханенків.
Він розташований поруч з Музеєм російського мистецтва, у
розкішному будинку колекціонерів, іменем яких названий. Вони ще з 70-х
років 19 століття збирали до свого, тоді ще приватного, музею, кращі
мистецькі зразки художників різних країн світу.
Художні твори, що представлені в музеї - це справжні шедеври живопису,
скульптури, декоративного мистецтва.
Однією з найзнаменитіших робіт колекції є картина іспанського художника 17
століття Дієго Веласкеса -"Портрет інфанти Маргарити", маленької
іспанської принцеси.
Чарівне створіння ніби випромінює тепло і світло. Трохи
грайливо, і в той же час зосереджено, принцеса дивиться повз нас,
намагаючись побачити вдалині своє майбутнє... А ми вдивляємося в її образ,
щоб збагнути таємницю маленької гордої іспанки.
Один із найцікавіших музеїв у Києві - Музей народного декоративного
мистецтва України. Твори народних майстрів - це початок усьому, це те, що
народилося водночас із появою людини, з її прагненням до прекрасного, її
бажанням прикрасити все, що оточує: одяг, домівку, предмети побуту.
Кожна людина - трохи художник. Тільки одна - несе крізь
життя красу в собі, так і не віддавши їїлюдям, а інша, увібравши В собі
скарби краси, раптом виплесне їх у стрімкій одухотвореній лінії, загадковій
формі, неповторному кольорі, дивній квітці, фантастичному чудовиську.
Здається, що побачено це в чарівному сні, у казці, яку розповідала бабуся в
дитинстві, а іноді - навіть і не описати, як і чому народилася ця краса...
Для чого потрібна людям краса? Спробуй відповісти на це складне і,
водночас, просте запитання.
1. Створи свого загадкового та
чарівного звіра чи птаха.
2. У вихідний день разом з батьками відвідай один з музеїв Києва.
Бєлкіна Е.В., Бойко В.М., Васильєв О.О., Глазунова Л.М., Іванюк О.Л.,
Левітас Ф.Л., Паламарчук Л.Б., Тараненко М.Г., Труханов М.Г., Трухан О.Ф.,
Чанцев Н.І., Мій Київ: Історія.Культура.Георгафія, 5
клас
Вислано читачами з інтернет-сайту
сайт
|
Немає коментарів:
Дописати коментар